Connect with us

З життя

13 років тому моя мама продала нашу квартиру, щоб купити брату кімнату в столиці.

Published

on

13 років тому моя мама продала родинну квартиру і купила моєму братові кімнату в Києві.

Мій молодший брат старший за мене на десять років. Коли йому виповнилось вісімнадцять років і настав час вчитися, він вирішив поїхати до Києва.

Заочне навчання, робота і оренда квартири, університет у нашому місті – варіантів було багато, але він обрав найкоштовніший.

У той час моя родина (я, чоловік і дитина) жила в трикімнатній квартирі моєї бабусі, яка була зареєстрована на ім’я моєї мами. Саме цю квартиру вона вирішила продати, щоб купити вісімнадцятирічному Костикові житло в столиці.

Бабуся хотіла залишити своє нерухоме майно мені і моєму братові, але не встигла. Мати це розуміла і обіцяла, що як тільки брат подорослішає, чесно розділить усе між нами. Костик ріс, а мама почала “справедливий” поділ.

Молодший син виявився для мами важливішим за доньку і онуку. Нас попросили самостійно вирішувати наші житлові питання. Мама продала квартиру, розраховуючи на однокімнатну квартиру в Києві.

Але прибутку вистачило тільки на кімнату. Я не збиралася ні хитрувати, ні мститися, тихо і спокійно виписалася з родиною перед продажем і зареєструвалася у родичів чоловіка, які вирішили нам допомогти в цій справі.

Сам факт виселення нас на вулицю, мою матір не здався достатнім. Вона також почала говорити про те, що мусить допомогти Костику з грошима. Ці прохання супроводжувалися обіцянками: але як тільки він отримає диплом, повернеться додому і добре зароблятиме, то все віддасть мені стократ.

Я не хотіла підтримувати і годувати брата, який тепер став власником нерухомості в столиці. Ми з матір’ю посварилися і практично перестали спілкуватися.

Відтоді ми жили своїм життям. Рік після виселення ми взяли іпотеку і багато часу провели в орендованих квартирах. Через навантаження на наш бюджет іпотекою ми не зважилися на другу дитину.

Так, ходили чутки про мого брата і матір: Костик одружився на третьому курсі, мама поїхала на його весілля, він отримав роботу, жив з дружиною, почав відправляти гроші мамі, а пізніше у нього народилася дитина. Мама відмовилась від другої роботи, як тільки Костик почав їй фінансово допомагати.

Але мене це не турбувало. Трохи шкода, бо мені ніхто не допомагав, коли я вчилася. Я обрала університет у нашому місті, працювала, опікувалась братом. Ніхто не купив мені дім, не підтримував мене.

Це не означає, що я і моя мама взагалі не спілкувалися. Ми випадково зустрічалися, я відвідувала її в лікарні, коли вона хворіла. Після продажу квартири та від’їзду Костика, мама бачилася з онукою, можливо, раз п’ятнадцять.

Минуло тринадцять років від продажу бабусиної квартири. Мій брат більше-менш на ногах, має двоє дітей, квартиру в Києві, де він узяв кімнату, взяв і іпотеку.

Він вже два роки не може допомагати моїй матері. Не так давно вона вийшла на пенсію. Мені і моєму чоловікові ведеться добре: ми погасили іпотеку півтора роки тому, нашій доньці шістнадцять років, у нас обох стабільна робота, а мій чоловік має гарну кар’єру за місцевими стандартами.

Ми б жили і далі були щасливі, якби не моя мама.

Я не знаю, яку казку їй розповів Костик, але моя мати сильно вірила, що як тільки вийде на пенсію, син забере її до Києва. Біля неї були б онуки, повне харчування в квартирі сина, її пенсія та гроші на погашення квартири. Багате і задовільне старість. Але виникла проблема: у Києві вона нікому була не потрібна.

Мама приїхала до нас. Плакала, що для Костика зробила все, навіть пожертвувала стосунки зі мною. А він усього цього забув. І про те, як мати працювала важко, щоб Костик міг спокійно навчатися і не думати ні про що.

І про кімнату, яку купила йому мати, викинувши старшу доньку і онучку, теж забув. І ні, мама навіть не потребувала від нас грошей. Вона потребувала родини і онучки.

Ох, мама переплутала дітей. Моя донька, яка виросла без тепла і ласки бабусі, тепер не прагне її компанії. У неї є своє життя: школа, друзі і хлопець, кінотеатри і кафе, підготовка до іспитів та вступу до університету. Немає там місця для бабусі.

Мій чоловік категорично проти присутності моєї матері в нашому домі. Він добре пам’ятає, як ми з трирічною донькою пакували речі на її прохання.

А я… давно на неї не сердита. Мені її шкода. За всі ці роки вона робила все для Костика, жила заради нього, працювала по шістнадцять годин на добу, щоб він не був голодним у столиці. Увесь час, який моя мама могла присвятити своєму життю, вона робила все заради нього.

Останнім часом ми часто бачимося. Лише ми двоє, моя родина не хоче її відвідувати. Дивлюсь на неї, думаю, як уникнути її помилок. Мені в цьому легше: у мене одна дитина, немає кого виділити улюбленцем.

Нещодавно вона сказала мені, що її життя було змарноване. Що народила двох дітей, не спала ночами, піклувалася, кохала… Але все це даремно: нікому вона тепер не потрібна.

Я не хочу цього, не хочу повторити її долю. Колись жаліла, що моя донька не мала брата чи сестри, але тепер вважаю це благословенням.

Написано зі слів Олени.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − 10 =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Листи без слідів: три втрачені голоси

Три листи без зворотньої адреси Було тихо, навіть вітерець не шелестів листям, ніби сама природа затаїла подих. Люди теж мовчали,...

З життя32 хвилини ago

«Друзі на все життя»

Бодя та Тарас — друзі навіки Тарас обговорював робочі питання з колегами у своєму кабінеті, коли на столі задзвенів телефон....

З життя2 години ago

Магія загадки на полотні

Таємнича картина Олеся сиділа на задньому сидінні автомобіля, дивилася у вікно. Настрій був піднесений, ніби перед святом — чи то...

З життя2 години ago

Чи завжди мені доведеться доводити свою невинуватість?

Невже все життя доведеться доводити, що я ні в чому не винний… Тетяна дивилася телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером,...

З життя3 години ago

Навіщо зупинився? Міг би просто пройти повз…

І навіщо озирнувся? Пройшов би повз… Коли ми приймаємо рішення, ми переконуємо себе, що робимо правильно, шукаємо виправдання. Спочатку ще...

З життя3 години ago

Зла бабуся

У старому будинку у Києві Марія Степанівна сиділа на лавочці біля під’їзду, коли побачила, як зупинилося таксі. З машини вийшла...

З життя4 години ago

Мамо, якщо ти не підтримаєш мій вибір, я зникну назавжди.

“Мам, якщо ти не приймеш мого вибору, я піду. Назавжди… Ярослав увійшов у вагон приміської електрички і оглянувся. Вільних місць...

З життя5 години ago

Не підводь мене

Отець у Оленки був дуже строгим. Навіть мама його лякалася, боялася зайвого слова сказати. А от із чужими дітьми поводився...