Прийміть сироту: матимете власну дитину, але ніколи не виганяйте її з дому!

Монах сказав: “Усиновіть сироту. Тоді у вас буде власна дитина, але ніколи не можете прогнати усиновлену дитину з дому!”

Родина Ковальчуків жила на околиці міста, і її членів можна було сміливо назвати спадковими кравцями. Усі заможні люди міста були їхніми клієнтами, тому Ковальчуки жили доволі заможно. Ніхто не знав, звідки в ті часи дефіциту вони брали таку високоякісну тканину, адже своїх секретів нікому не розкривали. Було одразу зрозуміло, що лише люди, які не були бідними, могли дозволити собі користування послугами таких майстрів.

У повоєнні роки до Ковальчуків прийшла дівчина з маленькою дитиною. Жінка була вкрай виснаженою і просила господарів нагодувати її. Було ясно, що господиня не мала статусу спілкуватися з жебраками, тому вигнала дівчину з порогу. Дівчина сіла біля їхнього паркану, а її дитина почала все тихіше плакати, а потім взагалі замовкла назавжди.

Дівчина просиділа під парканом Ковальчуків до самого вечора і ні на мить не відпустила бездиханне тіло своєї дитини. Ніхто не знає, куди вона потім пішла, але з часом Ковальчуки зіткнулися з такими проблемами, які неможливо довго описувати.

Люди казали, що це їх Бог покарав за те, що не допомогли цій нещасній дівчині. Всі жінки з родини Ковальчуків народжували мертвих дітей. Навіть якщо дитина виживала, згодом вона була дуже хвора.

Батько і мати любили свою доньку Ганну більше всього на світі. У них було загалом троє дітей, але їхні сини померли в дитинстві.

Вони завжди ставилися уважно до всіх кавалерів дочки, бажаючи, щоб її майбутній зять мав високе становище.

Після того, як один із наречених, медик з швидкої допомоги, почав проявляти грубість до Ганни, батьки одразу ж веліли їй розірвати ці стосунки. Учитель математики їм також не подобався. Ковальчуки мріяли, щоб їхня донька вийшла заміж за джентльмена з далекого міста, адже незмінно слідувала за ними сімейна легенда.

Дідусь Ганни мріяв, щоб вона вийшла заміж за юриста, суддю або іншу важливу особу.

– А як же кохання? – жартувала дівчина.

– Чоловік любить лише гроші, а до всього іншого він може звикнути!

– Ти любив бабусю?

– Моя дружина походила з багатої родини: гроші йдуть до грошей!

Ганну видали заміж за сина чиновника з сусіднього міста.

Всі родичі дівчини були задоволені таким шлюбом. Молодята почали жити у новому домі. У них було все, окрім дітей. Дівчину обстежили багато лікарів, але всі лише знизували плечима.

Одного разу якась жінка порадила Ганні поїхати до монастиря, де живе старець, який допомагає бездітним парам. Незважаючи на те, що Ковальчуки не вірили в дива, вони вирішили спробувати. Дівчина, її мати і батько розповіли старцю, з яким лихом прийшли. Монах слухав так, щоб було зрозуміло, що він зрозумів: його гості не сказали йому всієї правди, адже приховують цей гріх навіть від самих себе. Вислухав, а потім сказав:

– Ви повинні зробити пожертву.

– Скільки ми повинні заплатити? – запитав батько.

На обличчі монаха з’явилася усмішка.

– Це не гроші, жертва не матеріальна.

– Ми згодні на будь-які витрати, – відповів він.

– Усиновіть сироту. Тоді у вас буде власна дитина, але ніколи не можете прогнати усиновлену дитину з дому!

Монах якось із сумом розмовляв із своїми гостями. Однак він знав, що правильно дав їм таку пораду.

Ковальчуки довго вагалися, чи варто робити так, як сказав монах, але потім вирішили і усиновили дворічного хлопчика.

Коли дитині виповнилося п’ять років, Ганна завагітніла, і Ковальчуки почали наполягати на тому, щоб хлопчика віддали назад до дитячого будинку. Чоловік Ганни був проти цього і просив, щоб хлопчик залишився з ними, але його дружина була непохитною.

Ганна мала незабаром народжувати, тому сказала чоловікові, що під час її перебування в лікарні батько забере дитину назад до дитячого будинку. Чоловік був проти цього і переконував кохану не робити цього.

Наступного ранку, коли жінка спускалася сходами, вона впала і втратила дитину.

Вона звинувачувала усиновленого сина у своєму нещасті і наказала чоловікові негайно позбутися його. Вона кричала, що ненавидить цю дитину, адже це він відняв у неї сина. Та без вагань чоловік зібрав свої речі та речі хлопчика і переїхав до батьків. Згодом він одружився з дівчиною, яка подарувала йому двох синів. Батьки дуже люблять усиновленого хлопчика і називають його “охоронним ангелом”.

Ковальчуки ж звинувачують у всьому їхнього колишнього зятя, адже він залишив дружину і забрав із собою сина. Ганна сумувала, але він не зглянувся над нею…