Connect with us

З життя

Моя свекруха виховала ідеального сина, але не ідеального чоловіка.

Published

on

Prостіть, але, незважаючи на всі мої зусилля, я не можу називати свою свекруху мамою. Коли я виходила заміж, я точно цього хотіла, і була така щаслива, коли Олексій зробив мені пропозицію, але тоді я геть по-іншому уявляла собі наше життя. Я дуже хотіла вийти заміж, любити і бути коханою. Із заздрістю дивилася на щасливі шлюби своїх подруг, слухала їхні історії про те, як добре їхнім сім’ям у стосунках, сповнених любові та взаємної турботи.

Я мріяла про сім’ю, в якій чоловік буде моєю опорою, захисником, а наші діти виростатимуть в щасливому домі, сповненому любові. Я дуже хотіла бути ніжною, люблячою дружиною і віддати своєму чоловіку все, що в моїх силах.

Коли я вперше побачила його ставлення до свекрухи, подумала, що вона виховала його саме таким, яким я його собі уявляла. Під час нашої розмови, яка відбулася незадовго до весілля, мама мого чоловіка сказала фразу, яка назавжди залишиться в моїй пам’яті: «Моя дорога, у житті мого сина завжди була лише одна жінка. Пам’ятай, ніколи не буде важливішої за мене». Тоді до кінця не зрозуміла сенсу її слів, але з часом, на жаль, усвідомила, що вона мала на увазі.

На початку нашого подружнього життя, мені не заважало, що мій чоловік піклується про маму, навіть захоплювало, як добре він вихований і яка сильна у нього з нею зв’язок. З часом мене почало дратувати, що він ніколи не відмовляв мамі. Він виконував її найнеймовірніші прохання: вставав о п’ятій ранку, коли вона хотіла свіжого пиріжка, або бігав по всьому місту, шукаючи дешевші замінники ліків, аби мама не витратила зайві гривні. Якщо дзвонила, що скриплять двері, він одягався і йшов, навіть не сказавши мені слова. У нас вдома двері також вимагали ремонту, але це не цікавило мого чоловіка; важлива була лише мама, я для нього була невидима.

Одного разу, коли Олексій приїхав по мене після робочого дня, вона зателефонувала зі звинуваченнями, що я бездушна і лінива дівчина. Я використовую свого чоловіка, замість того, щоб дати йому відпочити. Звичайно, я могла б повернутися додому потягом чи автобусом, але не бачила в цьому нічого поганого. Адже Олексій — мій чоловік, і це я повинна бути для нього найважливішою жінкою у житті.

Наступного дня я хотіла поговорити з ним про ситуацію, що склалася, але, як завжди, він не бачив проблеми. Відразу після нашої розмови дзвонила свекруха, яка хотіла поїхати на дачу вдихнути свіжого повітря, мій коханий лише сказав, що це його мама, і він не може їй відмовити.

Олексій — чудовий син, але ніколи не повинен бути чоловіком жодної жінки, адже ніхто не витримає такого ставлення. Мама Олексія не соромилася дзвонити вночі, ділячись своїми нездоров’ями та безсонням; їй було байдуже, що нам потрібно було виспатись і зранку йти на роботу. Що ж зробив мій чоловік? Викликав таксі, адже випив увечері кілька напоїв, і поїхав перевірити, чому мамі не спиться. Замість подяки, вона вилаяла його, щоб не дозволяв собі вечірнього випивання, якщо мати може в будь-який момент потребувати допомоги.

Звичайно, він міг би утриматись від усього, не лише від алкоголю, але ж чи мій чоловік не має права на нормальне життя лише тому, що він син такої вимогливої жінки? Моя свекруха руйнує наш шлюб, вважаючи, що її син досі є її власністю, а я лише дружина, хоча повинна бути для нього номером один.

На щастя, у нас немає дітей, бо вони б одразу зрозуміли, що не можуть розраховувати на тата, бо бабуся має першість. Після багатьох років принижень і того, що я була “другою”, я впала в депресію, але навіть у такій ситуації не могла розраховувати на підтримку та турботу від чоловіка. Найбільше співчуття мені подарувала моя подруга, розуміючи, наскільки це підступна хвороба. У той час я так сильно розраховувала на хоч кілька слів підтримки від чоловіка, але натомість він вкотре викинувся в роботу в саду матері.

Так, я визнаю, що програла, не змогла стати для нього тим, чим була для нього мати, хоча дуже старалася. Шкода, що весь мій труд залишився непоміченим Олексієм. Він справді закоханий в одну жінку — у свою матір. Ці слова любові, які він вимовляв до мене, були звичайною формальністю в договорі між нареченим і нареченою.

Я ніколи не хотіла ідеалу, бо вони не існують, я прагнула справжнього чуття. Хороший чоловік не повинен, як Олексій, укладати одяг в шафі за лінійкою, у необхідному кольоровому співвідношенні. Може піти з друзями на пиво і повернутися додому після півночі, але не мій чоловік; його виховали як ідеального сина.

Я дуже рада, що нарешті зрозуміла, що мій чоловік ніколи не буде тим, яким я мріяла його бачити. У нас немає дітей, бо він боявся, що домашні обов’язки його поглинуть і в нього не буде достатньо часу для мами.

Олексій піклувався про матір, як про нікого іншого у світі, я прийняла факт, що ніколи не переможу. Я вирішила, що матиму чоловіка, якого любитиму всім серцем, і для якого я також буду найважливішою. Я завагітніла і чекаю на свого маленького принца, для якого я буду цілим світом, якого він любитиме і потребуватиме.

Я пообіцяла собі, що виховаю свого сина справжньою, відповідальною людиною, яка колись створить власну сім’ю і зробить свою дружину щасливою.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − 10 =

Також цікаво:

HE53 хвилини ago

חיים קטנים של אושר

יוסי ישב בכיסא הגלגלים ליד החלון הגדול בחדר האוכל של בית האבות "נוף הכרמל" בחיפה, אבל הוא לא ממש הביט...

HE58 хвилин ago

הגורה שהגשם הביא

הסופה דפקה על חלונות הבית הקטן של חנה כבר שעות. היא הייתה עטופה בשמיכה בסלון, ולא התכוונה לזוז. בת 76,...

CZ1 годину ago

Dar z bouřky

Jiří seděl v křesle u okna a poslouchal, jak vítr lomcuje starou lipou na zahradě. Byl červencový večer a bouřka,...

З життя1 годину ago

Right after our daughter’s funeral, my husband kept pushing me to throw away her things. But when I started cleaning her room, I found a strange note: “Mom, if you’re reading this, it means I’m no longer alive. Just look under the bed.”

Immediately after our daughter’s funeral, my husband kept pushing me to throw away her things. But when I finally started...

IT2 години ago

Il giorno in cui Tobia vide il mare

La dottoressa Mariani posò la penna e guardò Stefano dritto negli occhi. Non c’erano giri di parole da fare. «Tobia...

HE2 години ago

הים הראשון של גורי

הווטרינרית התקשרה ביום רביעי בצהריים. אמא החזיקה את הטלפון ביד אחת, וביד השנייה ליטפה את הראש של גורי. כולנו ישבנו...

FR2 години ago

Le chien qui savait attendre

Trois dimanches après l’enterrement d’André, Hélène avait trouvé sa place sur le banc du fond, celui qu’ils occupaient tous les...

FR2 години ago

Le vétérinaire n’avait pas tourné autour du pot. Il avait posé la radio des hanches sur la table en formica et dit, avec cette douceur que prennent les médecins quand les mots vont faire mal, que Gaspard ne passerait probablement pas la fin de l’automne. Douze ans. La dysplasie prenait tout, maintenant, et les nerfs lâchaient. « Vous pouvez lui offrir des jours paisibles. Remplis. C’est le plus beau cadeau qu’on puisse faire à un chien.

C’était un jeudi de septembre, une fin d’après-midi maussade à Tarbes. Claire et Vincent étaient rentrés sans échanger un mot,...