Мила, коли ж нарешті приїде “швидка”? Температура майже “сорок”, не знижується

– Дівчино, мила, ну коли ж “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, ніяк не збивається…
– Усі бригади зараз на викликах, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледве стримуючи сльози, Оксана поклала трубку і кинулася до дочки. Маленька Соня лежала на дивані, укрита легкою простинкою, важко дихаючи. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від гарячки: температура вперто не хотіла знижуватися, невблаганно наближаючись до сорока градусів.
Дзвінок у двері пролунав несподівано голосно. Оксана різко підхопилася, ледь не впавши, і побігла до дверей.
-Температура знижується, роботає “тройка”. У дитини хрипи з обох боків. Я би радив госпіталізацію, – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молода медсестра ховає шприц у бокс.

– А вдома не впораємось?
– Не впораєтесь. Поїдемо в лікарню, на нагляд.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла в коридор:
-Зараз Соню одягну і… Ой, а ви хто?

Відкритими дверима заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар близько сорока років, худорлявий тридцятидворічний фельдшер в окулярах із медичним чемоданчиком і веснянкуватий рудий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар, – розгублено промовила Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Нуу… Високий такий, сивий. Він температуру Соні збив і сказав, що треба їхати в лікарню, – розгублено сказала молода жінка.

Лікар із фельдшером переглянулися:
– Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас у лікарню.
Оксана пішла в кімнату. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть оглядати не будемо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Так що за Семенович такий?

Фельдшер усміхнувся:
– Семенович – найкращий спеціаліст на “швидкій”… був. Його навіть у Київ запрошували не раз, а він завжди відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не в кабінеті сидіти.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якийсь дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
– Загалом, в тій аварії ніхто не вижив. А через сорок днів у місті почали відбуватися дивні речі.
На вулиці шпана молодого хлопця порізала. У диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: колото-різана рана в області печінки. Було наше чергування. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті, з пов’язкою, а крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до нього, хто першу допомогу надавав? Чоловік головою крутить, каже: “Та “швидка” щойно була, лікар такий високий, сивий і медсестра з ним, молода, ще дівчинка зовсім. Вони допомогу й надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати ось так… Я тільки на хвилинку відвернувся, на хлопця глянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А де ж сивий?”

У нас аж мороз по шкірі. Бо за описом виходить, що це Семенович із бригадою першу допомогу надав. Хлопця в лікарню відвезли, в картці написали, що до нашого приїзду першу допомогу надали. Про Семеновича промовчали. Це після про нього на підстанції відкрито заговорили. А того дня ми у шоці були.

-Та й не повірив би нам ніхто! – хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через кілька днів робочий на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестра” першу допомогу надали: крапельницю встановили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, привиди й пологи приймали? – здивувався рудий інтерн.
– Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але вже точно не привидами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Пробачте… – Інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там з пологами?
– Та віз таксист жінку в пологовий: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи розпочалися. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, в “швидку” зателефонував, а що робити – не знає, бігає довкола машини і кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловік, не хвилюйтеся, перемкніть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А в чоловіка істерика, нічого не тямить.

Тоді-то Семенович прийшов йому на допомогу зі своєю медсестрою. Дитина сідничками вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Загалом, якби не вони, дитина не вижила би.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу маму й кричащого здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не злічити. “Бригада Семеновича” з’являється лише в найважчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто би з тих пацієнтів не дожив. Такі от справи.

-Ми готові. – Оксана з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами і усміхнувся малюкові:
-Тепер усе буде добре!