Чоловік повернувся додому і з порогу вигукнув: – Нам треба серйозно поговорити!

Мирослав повернувся додому і вже з порогу, не знявши ані взуття, ані верхнього одягу, вигукнув:
– Соломiє! Нам треба серйозно поговорити…

І відразу ж, на одному диханні, широко розплющивши і без того великі очі, не витримавши навіть коротенької паузи:
– Я закохався!
«От тобі й маєш, — подумала Соломія, — До нас прийшла криза середнього віку. Ну, привіт, привіт…», але не сказавши ні слова, дуже уважно подивилася на чоловіка, чого не робила вже років п’ять чи шість (а може й вісім?).

Кажуть, що перед смертю все життя пролітає перед очима, так от у Соломії почав пролітати весь їхній спільний шлях із чоловіком. Познайомилися вони банально – через інтернет. Соломія зменшила собі на три роки вік, майбутній чоловік додав собі три сантиметри росту і таким простим способом, хоча й важко, але вони все ж змогли вписатися в задані одне для одного критерії пошуку і… знайтися.
Соломія вже й не пам’ятала, хто кому перший написав, але точно знала, що лист майбутнього чоловіка був без жодної пошлості і з легкою самоіронією, що їй дуже імпонувало. У тридцять три роки і з посередньою зовнішністю вона тверезо оцінювала свої шанси на шлюбному ринку і чудово розуміла, що знаходиться, якщо не в останньому ряду, то точно в передостанньому, тому твердо вирішила на перше побачення прикусити язик, розвішати вуха, вдягти рожеві окуляри і мереживну білизну, а в сумочку покласти домашнє печиво і томик Шевченка.

Перша зустріч пройшла, на диво, легко (ось що значить вдягти правильний образ!), їхній роман розвивався так бурхливо і стрімко.
Разом їм було цікаво, тому після півроку регулярних зустрічей і постійного тиску батьків, що втратили надію ще в цьому житті побачити онуків, майбутній чоловік наважився зробити Соломії пропозицію. Вони швидко познайомили свої родини, умову наречених відсвяткувати весілля у вузькому сімейному колі було батьками беззаперечно і одноголосно схвалено, і боячись, що хтось може передумати, було вибрано перший з можливих вільний день для шлюбу.

Жили вони, як Соломії здавалося, добре. Клімат у сім’ї був тропічним з характерними невеликими сезонними коливаннями температури, без палючих африканських пристрастей, проте дружній і поважний – чи не це щастя?
Чоловік, будучи типовим представником чоловічого стану, зняв свій тісний костюм-образ «емпатично-ніжно-романтичного трезвенника із золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля і постав перед Соломією таким, яким був – простим, працьовитим і турботливим чоловіком у зручних домашніх треніках.

Соломія ж, як представниця більш складного жіночого роду, поступово послабила тугий корсет свого образу «німої-глухо-сліпої сексапільної господині-інтелектуалки» якомога непомітніше, але швидка вагітність істотно прискорила цей процес і вже через рік вона також, не без задоволення, повністю розпрощалася зі своїм обтріпаним чином і, з полегшенням зітхнувши, переодяглася в затишний домашній халат.

Той факт, що, незважаючи на обопільну відмову від своїх образів, ніхто не втік з відносин і навіть не пред’являв одне одному претензій, остаточно переконав Соломію у правильності колись прийнятого рішення і зміцнив її віру в їхню маленьку суспільну комірку.
Побут і виховання двох один за одним народжених дітей, звісно, часом дуже хитали їхній сімейний човен, але корабельної аварії не траплялося, а потім, коли шторм затихав, вони знову продовжували помірковано і чинно дрейфувати водами свого сімейного життя.
Щасливі бабусі й дідусі допомагали їм, як і де тільки могли, на роботі вони повільно, але впевнено піднімалися службовими сходами, не забуваючи при цьому подорожувати, приділяти час своїм захопленням і, звісно ж, одне одному, не вибиваючись при цьому із середньостатистичних показників.

І ось вони разом уже дванадцять років, і за всі ці роки чоловік жодного разу не був помічений у невірності чи навіть помічений у легкому флірті з кимось, хоча Соломія була зовсім не ревнивою, і він би міг дозволити собі таку витівку, без подальшого скандалу. Вона уявила чоловіка, що фліртує, і мимоволі усміхнулася, бо картинка, що спливла в її голові, була дуже смішною і навіть неординарною. Річ у тім, що чоловік Соломії, після кількох невдалих спроб зробити комплімент традиційним способом, ще на початку їхніх стосунків, зрозумівши, що це не його шлях, вирішив змінити тактику і тепер робив компліменти виключно мовчки (чи за допомогою ультразвуку, який Соломія не могла вловити?), просто вирячивши очі, як таган.

За роки їх спільного життя Соломія навчилася розрізняти весь спектр його емоцій по круглості очей чоловіка: від дикого захоплення, задовільного схвалення, мимовільного здивування, несподіваної розгубленості, сильного нерозуміння до повного обурення. І ось вона уявила, як чоловік робить по одному компліменту якійсь крисиці, розширюючи свої очі дедалі ширше, і ширше, і ширше…
У Соломії пересохло горло, уявляючи трансформацію чоловіка в тагана, вона нервово усміхнулася і прошепотіла:
– Ну, і як звати твою крису..?

Очі чоловіка тепер справді полізли на лоб, і він судорожними рухами нишпорив по всьому тілу, заїкаючись, забубонів:
– Як? Як ти… як… як взагалі… ти змогла… здогадатися, що я закохався у крису?! О, ти даєш… Розумієш, я просто не міг пройти повз, я був вражений, коли побачив її… ти тільки подивись, яка вона класна, яка м’якенька, яка гарна… як вона схожа на тебе…
Чоловік витяг з-під светра маленьку сіру крису з рожевими напівпрозорими вушками, рожевим носиком і чорними очками-намистинками.

Далі Соломія вже нічого не чула. Вона милувалася своїм чоловіком, його новою подругою, їх обопільними обіймами і була нескінченно щаслива, що він закохався саме в цю крису, яка була так схожа на неї…