Він вважав її недосконалою матір’ю та дружиною

Вiн вважав її поганою матір’ю і поганою дружиною

Одна моя знайома, мати трьох дітей, нещодавно знову вийшла заміж. І як їй це вдалося — для мене велика загадка. Ні, справа не в тому, що багатодітних матерів заміж не беруть. Беруть, якщо люблять! Просто, скільки я її пам’ятаю по першому шлюбі, вона завжди була «найгіршою матір’ю і найгіршою дружиною».

Кілька разів у «минулому» її житті я була у неї вдома. Пам’ятаю її завжди втомленою, змученою, розгубленою.

У неї то пригорала каша, то молодший годинами ходив у мокрих колготках, а вона розривалася між ним, середнім з його уроками, плитою, і рук не вистачало змінити мокре.

Ще потрібно було встигнути приготувати вечерю, бо скоро чоловік прийде з роботи. Якось прибратися, бо він любить порядок. Вона хапала іграшки, розпихувала їх по коробках. Менший знову розкидав їх…

Паралельно вмикала інтернет, щось розсилала по пошті — вона ще й підробляла, бо зарплати чоловіка не дуже-то й вистачало… І все це перетворювалося на якийсь нескінченний сумний хаос.

Приходив чоловік, дивився на безлад і мимохідь кидав фразу:

— Дай коту водички! Зроби хоч щось корисне…

Напівжартома-напівсерйозно. Але я ці його слова добре запам’ятала. І моя подруга кидала пошту, ополоники, мокрі колготки і з винною усмішкою наповнювала коту миску водою. Щоб зробити це єдине корисне за день.

А я тоді зробила дурницю. Щоб якось розрядити обстановку, теж напівжартома, запропонувала кинути всіх цих котів і недороблену вечерю, зібрати дітей, нафарбуватися (це жінці) і сходити в кафе.

— Я і своїх прихоплю.

— Стара вона вже фарбуватися! — відрізав її чоловік. Теж як би в жарт…

Я дивилася на цю жінку й із жахом розуміла, що вона взагалі-то молодша за мене. І якщо вона стара, то хто тоді я?

Вона винувато вибачилася й сказала, що вони люблять домашню їжу. І почала накривати на стіл, за яким сидів і чекав чоловік. А поряд діти знову розкидали іграшки, і вона якоюсь «третьою» рукою їх тут же складала, бо чоловік любить порядок. У неї пищав телефон, напевно, робоча пошта.

— Досить весь день сидіти в інтернеті, — сказав чоловік.

Я попрощалася і пішла.

«Я сама винна»

Ні, сама вона ніколи нікому не жалілася. Ніколи! Як не спитаєш, у неї все добре. І чим сіріша і зеленіша вона була, тим впевненіше відповідала: «Все добре!»

І приховувала потухлі безбарвні очі.

Але у нас завжди було багато спільних знайомих. І то від одних, то від інших я чула, що дуже не задоволена нею свекруха. Невістка — погана мати, бо менший впав з велосипеда і розбив собі брову. Зашивали. Треба слідкувати, а не дурницями займатися… Невістка — погана дружина, бо вдома безлад, і діти з чоловіком погано нагодовані.

Якось чоловік тієї жінки ходив у школу, і потім вдома був скандал.

Старший щось накоїв, а все тому, що «погана мати» займається незрозуміло чим, тільки не вихованням.

Розповідали, що вона почала пити антидепресанти, бо, так, погана мати і погана дружина. Нічого не робить, а щось зробити просто немає сил… І навіть діти це зрозуміли.

— Мамо, ти погана!!! — кричав на вулиці молодший, ми тоді гуляли разом. — Ти не читаєш мені книжку. Вона діставала з сумки цю книжку і приречено і втомлено починала читати. Вона дуже хотіла бути хорошою матір’ю.

А потім вони розлучилися. Чоловік зустрів іншу жінку. Напевно, хорошу дружину і господиню. Але, справедливості ради, справно платить аліменти і спілкується з дітьми.

— Ну отак, — тільки і сказала мені на запитання та моя знайома. — Напевно, я сама винна.

Потім вона з дітьми переїхала, обміняли квартиру, і ми довгий час не бачилися.

“З бридкого каченя — в лебедя”

Минуло час, і нещодавно ми з нею «знайшлися» в соцмережах. Вона сама мені написала. Я здивувалася. З аватарки на мене дивилася якась інша, незнайома жінка. Яскрава, гарна, щаслива і повна сил. Мені стало цікаво, і я запропонувала зустрітися.

Ми зустрілися в кафе. І я не вірила своїм очам. Вона справді була зовсім іншою. Якою вона стала впевненою в собі, в житті, в людях. Тоді я і дізналася, що вона знову вийшла заміж.

— Я сама не знаю, чому він звернув на мене увагу, — ділилася вона. — Мені було зовсім не до того. Вижити б…

Але чоловік не здавався, доглядав, здружився з її дітьми, зробив пропозицію.

І виявилося, що вона — найкраща мати і найкраща дружина. Пожарила яєчню, яка пригоріла, — найкраща господиня.

І завтра вона вже пекла пироги, бо — найкраща. І їй хотілося радувати.

Вдома безлад — прекрасна мати і дружина. Бо, виявляється, можна прибратися всім разом і весело при цьому розмовляти.

Виявилося, що не обов’язково тягнути одній сумки з магазину і тобі при цьому вкажуть, що ти, як завжди, знову щось забула. А все тому, що займаєшся дурницями. Можна з’їздити за покупками разом і посміятися, якщо щось забули. Виявилося, що вона зовсім не старуха, а найгарніша жінка на світі. І от вона вже робить увечері зачіску, щоб просто зустріти з роботи того, хто вважає її красунею.

Виявилося, що вона велика молодець, бо ще й встигає підробляти. Але це зовсім не обов’язково. Тільки якщо вона сама хоче.

Виявилося, що вона зовсім не те марне нікчемство, яким себе вважала багато років. І все лише тому, що її люблять, хвалять і цінують. А не зневажають.

…Я слухала і дивувалася. А потім за нею приїхав цей її новий чоловік. І я все зрозуміла. Знаєте, він дивився на неї так, що вона, і справді, квітла. Не квітнути було неможливо. Він говорив і доглядав за нею так, що неможливо було не стати найпрекраснішою жінкою на світі.

Він привіз із собою і її трьох дітей. Я бачила їх мимохідь. Але й мимохідь я помітила, що вона — найкраща мати. Так вони себе поводили.

А все тому, що поряд опинився чоловік, який допоміг їй у це повірити. З бридкого каченя зробив прекрасного лебедя… Це так важливо, коли поряд той, хто допоможе тобі стати цим лебедем. Бо лебедю треба дати час, сили і любов, щоб він розправив крила.

Ні, я нічого конкретно не хочу сказати. Ніколи не хочу звинувачувати. У житті різне буває. Але ось така історія. І мені дуже цікаво, що думає зараз перший чоловік.