Connect with us

З життя

Ми з чоловіком вирішили взяти собаку з притулку

Published

on

Ми з чоловіком вирішили взяти собаку з притулку. Чоловік мріяв про породистого пса, мовляв, порода — це шляхетність, розум, вірність.

Але я настійно просила поїхати зі мною до одного з притулків, і він неохоче погодився. За весь наш спільний час життя, а провели ми разом чимало років,Олексій жодного разу мені не заперечував. Чому собака, питаєте ви, а не дитина? Ми самотні люди і вже в поважному віці. Обоє ми розуміємо відповідальність за створіння, яке приручили.

Дитину потрібно виростити, виховати, дати освіту. Це довготривалий “проєкт”, а з собакою ми будемо разом до самого кінця. Це буде наш спільний з Олексієм “дитинча”. У притулку на нас чекала жахлива картина. Стояв нестерпний запах, до якого примішувався безкінечний гавкіт і виття, що перевертали душу. Всі собаки, як безпритульні діти, дивилися на нас з надією, ніби простягали лапи назустріч.

Ми з чоловіком рухалися вздовж нескінченних вузьких кліток, і сотні очей супроводжували нас, слідкуючи за кожним нашим кроком. Господи, за що ж так страждають ці тварини?! Мені здається, якщо не буде обездолених тварин, то й покинутих дітей не буде, а дитячі будинки просто зникнуть за непотрібністю.

Тварина, як і дитя, вимагає терпіння, любові, турботи, і ще й розмовляє “іноземною” мовою, яку ми не завжди намагаємося зрозуміти й часто тлумачимо так, як нам зручно.

Раптом Олексій зупинився біля однієї з кліток. Там лежав пес, байдужий до всього світу з потухлим поглядом. Він ніяк не прореагував на наше раптове появлення. Здавалося, він оглух та осліп. “Навіщо вам цей обірванець, візьміть ліпше цього, все ж таки порода”, — поспішив до нас працівник притулку.

“Це відмовник, його не раз зраджували і повертали, здається, він вирішив голодомством звести рахунки зі своєю нікчемною життям”, — дівчина-волонтер сумно розповідала про долю цього сумного бідолахи. Олексій спробував заговорити з собакою, той презирливо відвернувся, він більше не вірив людям.

“Знаєте, він дуже хороший, слухняний, ну і що, що безпородний, зате дуже вірний, на відміну від “царів природи”, — в її голосі з’явилися нотки надії, вона не відводила від нас погляд і вловлювала кожен рух. Я простягнула руку крізь грати, аби погладити собаку. Пес несподівано повернувся до мене, промайнув поглядом і ткнув носом у мою долоню. Ніс був трохи вологий, гаряче дихання лоскотало шкіру.

Я засміялася. Пес потягнувся, підвівся на лапах і завиляв хвостом. “Диво!” — вигукнула дівчина-волонтер. “Ви перші, на кого він відреагував”. “Ветеринар вже почав готувати його до присипляння”, — вставив керівник притулку, людина непогана, але байдужа до своєї роботи.

Дівчина заговорила: “А ви знаєте, пес ніби все розуміє і ночами тихенько виє, оплакуючи свою гірку долю, з очей його течуть сльози”. “Ви не бачили, як плачуть собаки, а я бачила!” — вона раптом з гіркотою випалила і відвела вологі очі.

Треба було бачити мого Олексія в цю мить. Він так став схожий на цього пса, побитого життям. Ніколи не забуду його очі, такі по-собачому жалісні. А поруч — очі песика. Ми довго дивилися в очі одне одному. Там, в глибині його душі, бушувала буря емоцій, він не забув людських зрад, але так хотів сім’ю! Раптом у ньому прокинулася жага до життя!

Він завив, довго і скорботно, ніби виплескуючи всю біль. До нас підбігли всі працівники притулку. Багато хто плакав, не приховуючи сліз. Олексій стояв перед собакою на колінах, ніби випрошуючи прощення за гріхи всього людства.

“Його звуть Вірний”, — сказав один із працівників, передаючи нам повідець. Нас проводжали всім притулком. Хтось дуже благочестивий перехрестив нас крадькома. Цей хрест назавжди зміцнив наш союз втрьох.

Чоловік зовсім забув про купівлю породистого собаки. Та й взагалі, “купити собаку” звучить якось дивно, ви так не вважаєте? Хіба можна купити друга, а вірність і любов продаються?

Пес крокував поруч з нами, Олексій відпустив його з повідця, нехай досхочу насолодиться свободою. А він ніби знав, що з нами буде до самого кінця і більше ніколи не заплаче.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять − 9 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Hello, It’s Me – Your Granddaughter

It was my grandmother who opened the door when we knocked. “Your mothers come for you. Get your things ready,”...

З життя10 хвилин ago

Hello, I’m Your Granddaughter

The air in the childrens home was thick with tension. “Your mums here for you. Pack your things.” They said...

З життя1 годину ago

Just Now It Hit Me—Maybe We’re the Odd One Out in This Family, Don’t You Think?

I was just thinking, Emily murmured, that we might be the wrong sort of family. Im so glad I have...

З життя1 годину ago

Furniture Movers Were Stunned When They Recognized the Homeowner as a Long-Lost Pop Star

**Diary Entry 12th May** The movers arrived at the new flat today, and you wouldnt believe who we found living...

З життя2 години ago

I’m Moving Out. I’ll Leave the Keys to Your Flat Under the Doormat,” He Wrote

“I’m moving out. I’ll leave your flat keys under the mat,” wrote the husband. “Not this again, Emily! How many...

З життя3 години ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility: Otherwise, Maybe Parenthood Isn’t for You

The cold hospital room hummed with quiet tension. Lydia lay still, the exhaustion of childbirth weighing on her like a...

З життя3 години ago

Grandma’s Secret Family Recipe

**The Family Recipe** “Are you truly set on marrying someone you met on the internet?” Edith Preston eyed her future...

З життя3 години ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility—Otherwise, Just Walk Away From Parenthood

Lydia and her husband had longed for their first child. For nine months, hed fussed over her like a prized...