Запросила гостя, але не встигла підготуватися: у халаті, а на столі гора картоплі

На гостини прийшла до мене чоловік, але підготуватися не встигла. Затрималася, певно. Вдягнена в домашній халат, на столі гора картоплі, яку треба чистити.

А тут раптом – дзвінок. Він прийшов. Не залишати ж людину в коридорі. Довелося в такому вигляді відчиняти двері. А чоловік, між іншим, вперше зайшов. Незручно, звісно.
Закалатала, замахала руками, покликала у кімнату. А сама хутко до ванної переодягнутися. Виходить через п‘ять хвилин – а чоловіка нема. Дивина якась. Невже, пішов?

Зазирнула на кухню, а він картоплю чистить. І голову старанно схилив. Постояла, помилувалася, бо дуже зворушливо. І щось ніжне на душі.
Приємна людина, нема слів. Тільки милуєшся. Штани і светр добірно підібрані за кольором, ніби доповнюють одне одного. Шкарпетки нові – це одразу видно. Охайна зачіска, і запах легкого вишуканого чоловічого парфуму.

Після невеликої вечері вирішили прогулятися. Штовхали одне одного плечима у вузькій передпокою і сміялися. Потім він урочистим жестом подав пальто, ніби вона принцеса.
Це лиш примножує відчуття, що ти центр уваги. Ти ніби щось крихке і цінне. І тебе треба берегти.
Ідуть вулицею, на невеликих підйомах і спусках ніжно тримає під лікоть. Двері відчиняє і трохи в сторону подається – проходь, будь ласка.

По дорозі трапився квітковий кіоск. Взяв за руку і завів сюди. Продавцю сказав: “Усе, що пані побажає”. І пані з сором’язливості попросила одну велику червону троянду. Він іронічно усміхнувся. Кивнув головою. І за хвилину вручив букет з десь десятка свіжих квітів.
Треба було купити пляшку сухого, невеликий торт і фрукти.
У магазині не нав’язував свою думку, не ліз з порадами, а стояв трохи вбік, як паж королеви. Подумати тільки, є у світі виховані чоловіки. Хто б міг подумати?
Увечері відчула себе щасливою. Щось надзвичайно радісне раптом посипалося на голову, обгорнуло ніжністю, і серце відгукнулося дзвінким постукуванням.
Рідкісний кавалер, ніби вийшов зі сторінок класичного роману. Іноді виникало тривожне почуття: чи він дійсно людина? Може, це ілюзія?
Танцювальним рухом розвернув, весело зазирнув у вічі, посадив на диван. Сильним рухом поставив стіл. Приніс із кухні танін.
Дивовижна інтуїція: без питань здогадався, де стоять келихи.
Келихи сяють, фрукти усміхаються, свічки горять. Поруч галантний чоловік. Що ще треба? Нічого не треба. Це вершина, це торжество щастя, яке тільки може собі уявити жінка.
Затарабанив у нього телефон. Трохи зморщився, повідомив, що дзвонить мама. З невдоволеним виглядом вийшов у коридор.

Підкорившись жіночому інстинкту – за ним, непомітно.
-Так, мамо, звісно, мамо.
І раптом суворим голосом: “Так як ти мені набридла! Пішла ти”! І вказав – куди.
Боже, як стало страшно. Може, садист, може, у нього з психікою не все гаразд?
Що робити?

Повернувся з чарівною усмішкою, ніби нічого не сталося. Прикинулася засмученою. І сказала, що у подруги чоловік у запої. Їй, бідолашній, ніде з дитиною подітись. Приїдуть через півгодини. І жалібним виглядом: “Давай завтра продовжимо наше свято, а? Я сама засмутилася”.

Пішов. Не спала всю ніч. Серце гризло незрозуміле почуття. Вранці написала SMS: “Перепрошую, але ти мені не сподобався. Без пояснень”.