Зрада

Відчуття

– Я побіг, Леночко! – помахав рукою, сказав Пашко, – Гроші мамі перекину, не хвилюйся.
Двері за чоловіком зачинилися, Олена втомлено сіла на стілець і раптом почала плакати.

– Мамо, що сталося? – увійшов син на кухню, – Що таке?
– Нічого, – Олені було соромно за свою слабкість, – Справді нічого, сину, просто настрій поганий. І за дітьми скучила.
Були канікули, і діти, син Володик та дочка Христина, гостювали у бабусі.
– Ні, – наполягав Дмитро, – від поганого настрою так гірко не плачуть, а з дітьми ти щодня по телефону говориш. Я вже не маленький, мамо, дещо розумію.

Олена поглянула на шістнадцятирічного сина, вищого за неї, і раптом вимовила вголос те, в чому боялася зізнатися навіть собі:
– Здається, тато скоро піде від нас, – і на німе запитання в очах сина пояснила, – Він мені зраджує. Майже півроку…
Дмитро не знав, як реагувати. Він думав, що маму хтось образив, на роботі або на вулиці, або вона посварилася з кимось з подруг. А тут таке! І тато, як він міг?! Злість у хлопці почала підніматися, і мати відразу це помітила:
– Дімочку, не треба. Таке трапляється у дорослих, сам потім зрозумієш. Тато у нас хороший, але ж серцю не накажеш.

Олена говорила, хоч сама не вірила своїм словам. Їй хотілося верещати, кричати, тупати ногами і бити посуд, але натомість вона вмовляє старшого сина пробачити й зрозуміти батька! Але хлопець стиснув кулаки:
– Нехай тоді йде, ми і без нього проживемо! Навіщо нам вдома зрадник?
– Сину, кажеш, що вже не маленький, а ведеш себе як дитина. Кожна людина має право на помилки, чи не так? Ось і твій тато теж, зрозуміє, що це просто захоплення, а головне для нього – ми, його родина…
– Мамо, – «дорослий» Діма раптом розплакався, – Навіщо він так? Я ж тепер не зможу його поважати як раніше!

– Нічого, все владнається, сину, – Олена погладила сина по руці, – Тільки дітям не кажи.
– Ти теж, – Діма витер сльози, – Теж їм не кажи, що я плакав. А то їх віра у сильного і всемогутнього старшого брата похитнеться.
Олена поглянула на годинник:
– А ти хіба не запізнюєшся на тренування?
Діма схопився:
– Запізнююся! Чорт!
Залишившись одна, Олена задумалась. У розмові з сином вона могла міркувати твердо, але наодинці з собою, образа знов закидала, сльози починали душити:
– Ну як? Як він міг зрадити все?

Коли вони познайомилися, Пашко був досить легковажним, завжди оточений дівчатами, яких називав «пташечками». Коли вона, Олена, заявила залицяльнику, що не має наміру ставати черговою «пташечкою», Пашко серйозно сказав:
– Чому «черговою»? Єдиною на все життя.
І вона повірила. Усі 17 років, що прожили разом, вона вважала, що їй пощастило! А він… Незважаючи на трьох дітей, на всі разом пережиті дні «радості і горя», він таки зрадив.

Всё почалося півроку тому. Можливо, й раніше, тільки вона не помічала? Та ні, навряд чи… Півроку тому їх запросили на весілля, одружувався Сашко, улюблений племінник чоловіка. Олена не змогла піти, але чоловіка відправила, мовляв, не можна пропустити. Олена потім дивилася фотографії з весілля, викладені молодими в Інтернет, і на них одна дівчина постійно липла до Пашка! Уже тоді щось кольнуло, вона навіть пожартувала з приводу цієї дівчини, але чоловік просто відповів:
– Що? Хто? А! Це подружка нареченої, здається. Так я і не помітив, не знаю, чому вона весь час поруч. А ти що, ревнуєш? – Пашко тоді весело усміхнувся, – Ревнуєш! Та вона ж не в моєму смаку!

Тоді вона повірила чоловікові, дівчина дійсно була не в Пашковому смаку. Але через тиждень почалися якісь дивні дзвінки, мовчання в слухавці. Олена поділилася з чоловіком:
– Уявляєш, дзвонять, мовчать, зітхають. Може, у Дімочки з’явилися «пташечки»!
Після цієї скарги дзвінки припинилися, але Олена не пов’язала цей факт з розмовою з чоловіком, це прийшло їй в голову значно пізніше – коли Пашко, любитель джинсів і светрів, раптом почав носити костюм, сорочку і галстук, а також користуватися сучасним парфумом замість одеколону “Козацька сила”, прив’язаність до якого перейшла йому ще від батька. І одночасно з цим почалися постійні затримки на роботі… Коли Олена спитала, в чому справа, чоловік без тіні сумніву заявив:
– У нас, Леночко, стратегічний проект! Не знаю, на скільки затягнеться, але потім у нас буде все, і в відпустку полетимо, куди захочеш, і шубу тобі купимо, ту, що ти хотіла, а Дімці – гіроскутер чи, може, навіть квадроцикл. Терпни трохи, гаразд?

З того дня Пашко не лише став затримуватися на роботі, але й інколи щезати у вихідні. Тільки збираються з родиною на природу, як дзвінок і – винуватий погляд:
– Леночко, викликають на роботу. Терміни підтискають, ось і…
Олені хотілося знайти ту дівчину з весільних фотографій, відтаскати за волосся, подряпати обличчя, але щоб не було такого спокуси, вона навіть не стала намагатися з’ясувати її ім’я і координати.
Півроку такого життя перетворили Олену майже на неврастенічку. На людях і при дітях вона ще намагалася триматися, але, залишившись одна, могла дати слабину. Сьогодні, після розмови зі старшим сином, Олена зважилася:
– Поговорю. Треба щось робити, не вистачало ще, щоб Діма зненавидів батька!
Чоловік її випередив. Пашко зателефонував і запросив до ресторану:
– Леночка, треба поговорити. Бажано, щоб діти не чули.
Олена гірко усміхнулася: не хоче скандалу, знає, що на людях вона собі цього не дозволить.

Спочатку вона вирішила йти в звичайному одязі, для чого наряджатися? Потім подумала, а не прийти в такому вигляді, ніби щойно з дачних грядок? Хай мужу стане соромно! Але за півтори години до виходу різко змінила рішення:
– Я маю бути красивою, як ніколи! Нехай бачить, що втрачає!
У таксі водій уважно поглядав на жінку у дзеркало. Коли вона вже розплатилася, раптово сказав:
– Така красуня і така сумна! Не сумуй, ось побачиш, все буде добре!
Нежданий комплімент трохи підняв настрій, і Олена увійшла в ресторан із усмішкою на губах. У Пашка в руках була троянда, і це здивувало: якщо хоче сказати, що йде, навіщо квіти? Чи це символ – квітка на могилу їхньої любові? Олена навіть усміхнулася, від чого такі дивні думки, зовсім не в її дусі, лізуть у голову?

Вечеряли, розмовляючи про різні незначні речі. У Олени всередині стискалася невидима пружина, готова в будь-який момент випростатись. Нарешті, вона не витримала:
– Пашо, ти сказав, що нам треба поговорити…
Він кивнув:
– Ти права. Взагалі, Ленусю, справа така, – він помовчав, ніби збираючись з духом, – Слухай, я тут подумав… Ти ж не будеш проти, якщо ми не полетимо відпочивати, не купимо шубу і квадроцикл?
Пружина була готова стрельнути, але Пашко продовжив:
– Нам сьогодні гроші заплатили майже у два рази більше, це з премією. І я подумав, Дімі вже 16, вже скоро зовсім самостійним стане. Давай ми на ці гроші купимо йому квартиру? Я дізнавався, якщо вкластися у новобудову, то якраз до 18 річчя буде подарунок. Як гадаєш, а?
– Я все розумію, Пашо, – почала була Олена, але раптом отямилась, – Що? Квартира? Яка квартира?!
– Ти що, нічого не чула? І взагалі, ти останні місяці така розсіяна стала. Що відбувається, Ленусю?

Потім Пашко кричав. У ресторані ще стримався, але як тільки вийшли, дав волю почуттям:
– Ти з глузду з’їхала?! Яка коханка, які зради?! Я ж все пояснив, важливий проект, буду затримуватися! Ти слова проти не сказала, я ще всім хвалився, яка чудова у мене дружина розуміюча! А ця «розуміюча» надіяла чорт знає що!
Вони йшли додому пішки, Олена слухала розлюченого чоловіка і блаженно усміхалася. Усi його докори і лайки нагадали їй зараз райську музику. Підійшовши до дому, Пашко, нарешті, заспокоївся. У під’їзді він зупинився і сказав:
– Я ж казав тобі колись, що знайшов свою єдину. Я хоч раз у житті тебе обдурив?!

…У Дмитра день не склався, ранкові зізнання матері вибили його з колії. Спочатку він запізнився на тренування, отримав нагінку від тренера, на самому тренуванні його славно відлупцювали, бо захищатися хлопець не міг. До всього посварився з приятелем з-за дрібниці, а потім блукав до пізньої години містом у пошуках неприємностей. Хотілося, щоб йому хтось докопався або наїхав, і він міг би відвести душу, випустити накопичену злість. Напасти першим не міг, совість не дозволяла. Але так і не зустрівши жодного гопника, направився додому, і там, у під’їзді, побачив цілуються пару. Пальто матері впізнав відразу і його буквально обпалило: звинувачувала батька у зраді, а сама! Зціпивши кулаки, він зробив крок…

– О, сину, – Пашко трохи збентежено усміхнувся, – А ми тут…
…Добре, коли все добре закінчується, правда?