З життя
Давня історія, яку розповіла бабуся своїм онучкам
Ця історія сталася дуже давно. Головна героїня, яка розповіла її мені, тепер уже бабуся і виховує двох чарівних онучок. Вона доросла й серйозна жінка, але запевняє, що кожне слово тут — чиста правда…
Дівчинка бігла темним парком, попереду вже виблискувало озеро, а над ним сяяв повний місяць. Вона заплющила очі й без вагань стрибнула у воду з крутого берега. Вода була тепла, лагідна, немов колиска. Сильні руки підхопили її, витягли на суходіл і потрясли: «Що це ти вигадала, мала?! Чи ти з глузду з’їхала?! Де твої батьки?»
Оленка, відпльовуючись від води, намагалася розплющити очі, але мокрі коси заважали. «Будь ласка, не трясіть мене так», — голос дівчинки тремтів від страху. Хтось посадив її на траву, накинув щось м’яке на плечі й обережно відгорнув волосся з обличчя. Вона побачила невисокого дідуся з довгою бородою, де вплуталися водяні лілії та стрічки очерету. «Ви хто?»
«Місцевий Водяник. Чого вилупилась? Не віриш? Дожили — навіть діти в дива не вірять. Що трапилось, що на таку дурню наважилась?» Дівчинка знову гірко заплакала: «Мене мама не любить. Раніше любила, а коли тато пішов, перестала. Тільки кричить і лається. А сьогодні вдарила…»
Водяник погладив її по голові й важко зітхнув: «Ох, лишенько твоє дитяче. Допоможу, як умію. Тримай мушлю — таких тут не знайдеш, із самого Чорного моря. Як почнуть тебе ображати, приклади її до вуха». Мушля була тепла і мерехтіла ніжним світлом.
«Тільки умова: віддаси її потім тому, кому вона більше знадобиться. А тепер біжи додому, дівчинко». Водяник допоміг Олені підвестись і раптом зник, наче його й не було. Коли дівчинка прибігла додому, мати знову почала кричати і вже збиралася вдарити, коли Олена швидко приклала мушлю до вуха. Вона почула мамин голос: «Що ж я роблю? Вона ж моя дитина, ріднесенька… Дурна я, дурна, через того негідника…»
«Мамо, я тебе люблю. Тато повернеться, побачиш. Тільки не пий більше й не кричи на мене», — обійняла її дівчинка. Так вони й стояли, обійнявшись, обидві зі сльозами.
Наступного дня Олена вийшла на прогулянку у гарному настрої. Біля під’їзду прибиральниця тітка Марія знову підняла мітлу, але дівчинка посміхнулась і приклала мушлю: «Чого я на дітей гавкаю? Усе кіт мой Барсик. Де він блукає? Хоч би живий був…»
«Тітко Марусю, Барсик повернеться. Я бачила його вчора в сусідньому дворі з кошеням. Не журіться», — засміялась Олена.
На дитячому майданчику зненацька з’явився хлопчина: «Ну що, Плакса-Гракса? Покататися захотіла?» Мушля знову допомогла: «Вона гарна. Як же їй сказати? Ось зараз як лясну, щоб знала!»
«Мене Олена звати. А тебе? Допоможи розгойдати гойдалки. Люблю високо, а сама не виходить…»
Олена збиралася до школи, у перший клас. Ранок був метушливий і радісний. Мати прасувала стрічки, смажила млинці й запарювала чай одночасно. Біля під’їзду дівчинку чекав Андрійко. Він узяв її портфель і урочисто закрокував поруч. На перерві Олена помітила хлопчика, що сидів самотньо біля спортивного майданчика й тихо плакав.
«Мене Олена звати. У тебе щось трапилось?» Хлопчик хотів утекти, але, поглянувши їй у вічі, прошепотів: «У мене немає мами, а тато поїхав на заробітки. Дідусь з бабою постійно сваряться. Ніхто мене не любить…»
Дівчинка посміхнулася й дістала мушлю…
Інколи варто почути людину зсередини — і дати їй трохи віри, надії та любові.
She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.
It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...
When are you finally going to tie the knot, Mary?
Are you planning to move out, Poppy? Susan leans against the kitchen doorway, a mug of tea in her hand,...
A millionaire reunites with his childhood sweetheart, now begging alongside his twin daughters — What he does next is unbelievable…
Logan stood motionless as the city around him pressed on, its relentless rhythm unchanged, while he stared at the face...
UnlovelyShe stared at the cracked mirror, realizing that even the most unlovely reflections held a hidden spark of hope.
A burst a deafening crack darkness more darkness At last the gloom began to loosen. A voice floated in: Mrs....
DaughterShe stepped out onto the rain‑slick streets, clutching the crumpled letter that promised the secret her mother had kept for decades.
Tom, its a girl, 3.5kg! Galina exclaims into the receiver, her voice bubbling with joy. I stand beneath the windows...
A penniless bloke rescues a drowning girlHe held her close as they swam to shore, where the sunrise painted their newfound bond in golden light.
**Diary 12April** I had just slipped my meagre evening catch into a wicker basket and was making my way down...
Barefoot Girl Selling Flowers Outside the CaféWhen a weary businessman stopped to purchase a single bright red rose, their brief, shy smile exchanged across the bustling street sparked an unexpected, lingering longing.
I was lateagain, late for the meeting with the restaurants manager that would seal the details of my wedding a...
At my husband’s funeral, a silver‑haired stranger leaned in and whispered, “Now we’re free.” It was the man I loved at twenty, the one destiny had torn apart.
The earth reeked of grief and dampness. Every stone I tossed onto the lid of a coffin seemed to thud...