Connect with us

З життя

— Гей ти, нероба! Негайно сюди!

Published

on

— Василько! Паразит ти такий, лісовик! Йди-но сюди швидко!!!

Баба Ганна звично змітала з підлоги розбиту чашку і продовжувала лаяти Василька, заздалегідь знаючи, що той до завтрашнього ранку навіть не з’явиться на очі. Раніше, коли Василь був ще молодим і дурним, він біг на крики бабусі. Але, отримавши кілька разів ганчіркою і віником по заду, став розумнішим. І тепер за інтонацією і силою децибел безпомилково визначав ступінь небезпеки: коли можна з’явитися ввечері, а коли і через два–три дні.

Цього разу в погоні за мишею він випадково змахнув зі столу забуту чашку. Минулого — розсипав пакет з крупою, а до того було ще багато дрібних непорозумінь. І все через шкідливих мишей. Але баба Ганна чомусь продовжувала лаяти Василька, хоча, загалом, він тут був ні до чого. Він просто робив свою роботу і справно звітував, приносивши бабусі на подушку задушених мишей, кротів і пацюків.

Вранці, прокинувшись і побачивши черговий “звіт”, баба Ганна дрібно перехрестилася і завела стару пісню:

— Василько! Паразит! Навіщо ти мені це знову в ліжко тягаєш? Вижену, чорт, лісовик!

А побачивши розбиту чашку, завелась ще дужче. Але, справедливості заради, треба сказати, що на людях господиня свого кота нахвалювала. Мовляв, і мишолов видатний, і чистюля, і ласкавий. Василь старався не підвести і охороняв невеликий бабусин врожай з усією старанністю. Інакше миші в підлозі знищили б усю картоплю і моркву. Та й крупою не знехтували б.

А розбитий посуд і інші неприємності Василь філософськи списував на супутні неминучі втрати.

Того вечора баба Ганна налила в блюдечко молока і довго кликала кота, але він кудись пропав і категорично відмовлявся з’являтися:

— Кіс-кіс-кіс, Вася, паразит. Куди подівся? Молоко скисне. Ну, і чорт з тобою…

Бабуся вирішила підсмажити собі на вечерю картоплі. Відкрила кришку льоху і, крекчучи, стала спускатися вниз сходинками. Зігнувшись удвічі і підсліпувато примружуючись, вона дісталася до відсіку з картоплею. Коли очі звикли до напівтемряви, баба Ганна побачила Василька.

Він судомно дихав. Права передня лапа розпухла, ставши вдвічі товщою за ліву. А поруч на картопляних клубнях лежала велика мертва гадюка.

«Господи! — охнула баба Ганна, живо уявляючи собі, як їй у руку впиваються отруйні ікла. Вже тільки від цього відразу підскочило тиск і серце почало битися з перебоями. — Васильцю, рятівник мій. Ти що ж, помирати зібрався? Зараз, зараз. Терпи. Ах ти, паразит, ось же пощастило. Як же я без тебе?».

Підібравши кота, баба Ганна вибралася з льоху, схопила сумку з гаманцем і прямо в капцях побігла до сусіда.

— Павле! Павле! Виручай! Терміново відвези мене в район.

— Що сталося, бабо Ганно? Що за спішка, на ніч дивлячись?

— До ветеринарки мені треба. Василька гадюка вкусила. Відвези, Христом Богом благаю. Я з тобою потім розрахуюся і за бензин, і за турботу.

— Зараз, бабо Ганно. Жінці скажу і їдемо.

Біля ветеринарної клініки баба Ганна вибралася з машини. Щомиті охкаючи і причитуючи, дістала кота, який, важко дихаючи, висів як ганчірка, і швидко засеменела в приймальню.

— Донечко, — звернулася вона до чергової. — Допоможи, будь ласка. Врятуйте Василька, бо у мене крім нього і немає нікого.

Швидкого погляду на нещасного кота було достатньо, щоб відразу поставити діагноз.

— Змія? Коли був укус?

— Сьогодні. А точно не скажу. Я його в льосі знайшла і відразу до вас.

— Терміново під крапельницю.

Василька забрали.

Приблизно через двадцять хвилин лікар повернулася в приймальню і звернулася до баби Ганни:

— Давайте оформимо документи. Ви, значить, господиня? Як вас звати?

— Ганна Сергіївна. Смирнова.

— Так, як звати кота? Скільки йому років?

— Вася, шість йому, здається. Ви ж врятуйте його, будь ласка. З Васильком я і поговорю, і кіно подивлюся, і взимку з ним тепліше. Та й де я ще такого мишолова знайду? Ось і від змії мене врятував.

Баба Ганна розплакалася.

— Заспокойтеся. Ми зробимо все, що від нас залежить. Вам доведеться залишити його у нас в стаціонарі на ніч. Завтра приїжджайте, буде зрозуміло: що й як.

— Доню, скажи, а це дорого?

— Не хвилюйтеся. Заплатите тільки за ліки. Я впевнена, все буде добре. Кіт у вас — богатир! Викарабкається.

— А вас як звати?

— Віра Анатоліївна.

— Дай вам Бог здоров’я, Вірочко.

У машині баба Ганна спитала у Паші:

— Паш, ти мене завтра зранку зможеш сюди довести?

— Бабо Ганно, я завтра на роботу о сьомій виїжджаю…

— Ось і я з тобою.

— Так лікарня-то з дев’ятої.

— Нічого, я почекаю.

— Ну гаразд. Завтра під’їду.

Наступного дня Віра Анатоліївна, йдучи на роботу, побачила на лавці біля клініки вчорашню клієнтку. Старенька бабця з надією піднялася їй назустріч:

— Як там мій паразит?

— Зараз подивимося.

Через півгодини баба Ганна, притискаючи до грудей кота, йшла до автобусної зупинки, гладила Василька по голові і примовляла:

— Ось, Вася, Вірочко сказала, що через три дні будеш як новенький. Я тобі сметани куплю. Та не магазинної, а домашньої, і ковбаси. Заслужив. Ти тільки живи подовше, паразит ти такий!.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − 10 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

“‘She Can’t Live Here, She’s Nobody to Us,’ I Hear My Late Husband’s Daughter Shouting as She Tells Her Brother I Must Be Evicted from the Home I’ve Lived in for 15 Years – ‘Hold On, Marina. It’s Not That Simple – Where Will Aunt Tammy Go?’ Says Yuri, My Husband’s Son, Whom I Always Saw as More Kind and Decent Than His Sister, After 15 Years of Marriage I Finally Notice Something: My Husband Has Just Died, His Children from His First Marriage Arrived and Immediately Began Dividing a Not‑Small Inheritance – a House, Garden, Garage, Car – I Never Expected to Be Driven Out So Quickly.

13March2026 Im sitting at the kitchen table of the little cottage in the Yorkshire Dales, the same one Ive tended...

З життя4 години ago

Claire was frying meatballs when her husband walked into the kitchen. – “Claire, we need to talk,” Mark declared firmly. – “Talk,” the woman snapped. – “Maybe sit down and listen properly?” Mark’s voice sounded impatient. – “I never… I have to keep an eye on the meatballs,” the wife replied. – “What did you want to tell me?” – “I…” Mark stammered, barely finding words. – “I’ve met another woman… I’m leaving you!” – “Congratulations. I’m really happy for you,” Claire said calmly. – “Do you mean congratulations? Are you happy for me?” the man looked at his wife in surprise. But Mark could not have imagined what Claire was planning at that moment.

**Diary 12May** I was panfrying mincedmeat patties when Mark slipped into the kitchen. Emma, we need to talk, he said,...

З життя7 години ago

Julia gets pregnant. Her husband George never leaves her side throughout the pregnancy, granting every wish and whim. At last the moment arrives and George drives Julia to the maternity ward. When a healthy baby girl is born, he sighs with relief. The delighted new dad heads home to rest. The next day he returns to visit his wife and daughter—“Your wife isn’t here,” they announce. “That can’t be!” George protests. “Maybe she stepped out? Look for her!” “No, she’s gone, here’s a note,” the nurse says, handing him a twice‑folded slip. George unfolds it and turns pale at what he reads.

Dear Diary, It feels strange to put all of this down on paper, but the past few months have been...

З життя9 години ago

My stepdaughter took me out to dinner – I was left speechless when the bill arrived.

I hadnt heard from my stepdaughter, Ethel, for what felt like an eternity. So when she asked me out for...

З життя11 години ago

Olivia and Her Mother‑in‑Law Huddle on an Old Bed, Warmly Dressed in Winter’s Chill, Only a Freshly Stoked Stove for Heat; “Don’t Fear, Mum, We’ll Have Everything—We’ll Survive. Here’s Your Medicine,” She Reassures, Though She’s Not Truly Her Mother, but Her Former Mother‑in‑Law, Almost Former.

**Diary 12March2024** Today I sit on the sagging wooden bed in the old cottage with my motherinlaw, Martha, both of...

ES12 години ago

La cinta dorada seguía intacta frente al pabellón. Detrás de ella, los trabajadores comenzaban a retirar la placa con el nombre de Eduardo.

Alicia dejó de escuchar a los periodistas cuando Leo hizo una pregunta en voz baja: —¿Mi madre esperó a que...

ES12 години ago

El violín descansaba entre sus manos. Desde el pasillo llegaba la sombra inmóvil de Arturo, que no se atrevía a entrar.

Isabel dejó de cantar cuando Mateo preguntó: —¿Mi madre lo esperó? El violín descansaba entre sus manos. Desde el pasillo...

ES12 години ago

Elena dejó de tararear cuando Daniel hizo la pregunta que nadie quería escuchar

Elena dejó de tararear cuando Daniel hizo la pregunta que nadie quería escuchar. —¿Mi madre esperó a que él volviera?...