Несподіваний рахунок за затишок

Рахунок за відпочинок на дачі

Соломії завжди здавалося, що всі ці «сварки» між рідними братами та сестрами — це десь у сусідів чи тітки Галки з Полтави. Але ні, реальність виявилася прозаїчнішою, навіть не довелося чекати моменту, коли треба ділити батьківську квартиру чи стареньку дачу.

Хоча, так, саме дача стала каменем спотикання у великій сварці між сестрами — Соломією та Зоряною, але справа була ані у спадщині, ані в тому, хто полотиме картоплю чи яку частину врожаю забере восени.

Травневі свята наближалися, а виїхати кудись за межі області видавалося неймовірним щастям. Квитки на потяги в усіх напрямках, здавалося, розкупили ще в перші дні продажів. Подорожувати авто Соломія не любила — довго, незручно, та й який це відпочинок, коли кермуєш годинами?

— Слухай, махнемо на мою дачу? — запропонувала Зоряна. — Звісно, не п’ятизірковий готель, але цілком пристойно. І діти на повітрі, і ми при справах. Справжній фітнес на свіжому повітрі! — то жартома, то всерйоз додала старша сестра.

— Та давай на дачу! — підхопила ідею Соломія. Вибору в неї особливо й не було. Ну, не було? Можна було залишитися в душному місті й гуляти в парку, де на травневі завжди юрби, або ж поїхати на батьківську дачу. Та там відпочинку б точно не вийшло…

Не сказати, що сестри були особливо близькі, але Соломія не пригадувала серйозних розбіжностей. Різниця у 7 років давала про себе знати: коли Соломія ще ходила до початкової школи, Зоряна вже вчилася у великому місті, вийшла заміж і повернулася додому з чоловіком Тарасом та річною Марічкою.

— Шашликів напікаємо, а Тарас настоєчок нам добуде — в нього завжди чудові виходять. Ти ж знаєш, як він любить експериментувати з рецептами, сам при цьому їх ніколи не п’є! — цвірінькала по телефону Зоряна.

Соломія не знала про захоплення Тараса настойками, але підтакуючи, дуже хотіла підтримати позитивну розмову.

— Чудово, ми торт привеземо й фруктів. Перші травневі обіцяють бути теплими — погріємось на сонечку після довгої зими!

У Соломії були сини-погодки, у Зоряни — молодший син їхнього віку. Свята обіцяли бути жвавими.

І ось настав Першотравень. Соломія з чоловіком Іваном та дітьми їхали на дачу до Зоряни. Затори на виїзді з міста були неймовірні, але це лише піднімало настрій — адже вся родина, як і тисячі інших, вирвалася з міста на природу.

— Ну нарешті! Ми вже заждалися. — Зоряна зустріла гостей біля воріт, розповідаючи про накритий стіл, чудову погоду та нову мангальну зону, яку Тарас змайстрував за два вихідні.

— Зоряно, ми торт привезли, давай одразу в холодильник — дорогою годину їхали, боюся розтане. — Сестри пішли в будинок, а хлопці вже ганяли м’яча за ворітьми.

Вечір був чарівним: Зоряна приготувала багату страву, гості куштували настойки, діти їли запічені овочі, м’ясо, фрукти. До торта дійшли лише наступного дня.

— Давно ми з тобою так довго не розмовляли, — тихо промовила Зоряна, коли жінки прибирали зі столу.

— Усе в метушні та клопотах. Шкода, що Іванові між святами на роботу — продовжили б відпочинок аж до Дня Перемоги, — сказала Соломія й сама здивувалася своїй ініціативності.

— Залишайся з хлопцями, а Іван потім забере вас увечері.

На тому й домовилися. Погода стояла гарна, діти цілими днями бігали на вулиці, навіть трохи засмагли. Сестри ходили за продуктами, іноді їх супроводжував Тарас. Соломія намагалася щось купувати сама, але Зоряна завжди перехоплювала ініціативу:

— Та годі тобі! Я сама все куплю й приготую. Невже сумніваєшся? — сміючись, говорила вона, засипаючи кошик найдорожчими продуктами щодня.

Приємні враження змінилися в день від’їзду. Розкішний стіл знову був накритий, але Соломії вже не хотілося нічого.

— Паша, уяви — кожен день такі обіди й вечері! Скільки ж Зоряна витратила? — ділилася вона з чоловіком.

Але скоро вона дізналася про витрати. За столом Зоряна дістала зошит, де акуратним почерком були виписані всі трати за свята. Навпроти кожного дня — чеки. Окремо — комунальні послуги, розраховані на кожного, включаючи дітей Соломії та дні, коли був Іван.

— Як вона встигала це все рахувати?.. — замислено сказав Іван, тягнучись за гаманцем.

— Зоряно, можу переказати на картку? — спитав він, відчуваючи незручність.

— На картку? Мені потрібна готівка. Картки — то мошенники, то комісії. Ви що, думали відпочивати за мій рахунок? Я з вас лише за їжу й комуналку беру!

Зоряну було не зупинити. Соломія з чоловіком назбирали 10 тисяч, решту 15 обіцяли привезти з банкомату.

Їхали мовчки. Через півгодини Соломію прорвало. Вона ридала, промовляючи між схлипуваннями:

— Навіщо ці мідії, анчоуси? Ми їх навіть не їли! Артемко лише огірки куштував, а його порахували, як дорослого!

— Годі, — різко відповів Іван. — 10 тисяч за гостинність — цього досить.

Але вже через годину дзвонила Зоряна:

— Ви невдячні! У мене стільці тепер скриплять — це ваші діти розгойдували! Ви й за ремонт платитимете?

Після третього дзвінка Соломія з Іваном перестали брати трубку. Але на цьому історія не закінчилася.

Вдома Соломія побачила дзвінок від мами:

— Мамо, ти не уявляєш, що сталося… — почала вона, але почула у відповідь холод:

— Соломіє, негайно поверни Зоряні 15 тисяч. Це просто сором!

— Мамо, послухай… — але в трубці вже лунали гудки.

— Може, відвеземо гроші й забудемо? — тихо спитав Іван.

— Та вже ні! — різко відповіла Соломія. — Досить цього кріпацтва!

Вона плакала, згадуючи минулі сварки з сестрою, а Іван, укладаючи дітей, вийшов з квартири. Опівночі він під’їхав до дачі Зоряни. У будинку лунав сміх, грала музика.

— Моя дружина цілий вечір ридала, а їй байдуже — нові гості, нові рахунки? — подумав він, розвертаючи авто.

Більше в родині не обговорювали ту ситуацію. Минуло три місяці, поки одного ранку Соломія не отримала повідомлення:

«Якщо думаєш, що забула про борг — помиляєшся. Перші вересня — збирати дитину до школи. Чекаю 15 тисяч. Не затягуй».

Соломія видалила повідомлення й додала сестру до чорного списку. Була п’ятниця, і родина збиралася на базу відпочинку. Повертаючись із чергової поїздки, Іван з посмішкою говорив:

— Колись мріяв про дачу, а тепер радію, що її немає.