Ваше благополуччя зобов’язує допомагати сім’ї!

– Олю, ти вдома?

– Ні, я тільки йду. А що сталося?

– Треба поговорити. Через скільки ти будеш?

– Приблизно через пів години. Що трапилось, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Ольгою та її мамою Валентиною Сергіївною.

Не встигла Оля переодягтися та розібрати пакунок з продуктами, як у двері подзвонили.

– Мамо, що сталося?

Валентина Сергіївна якось підозріло оглянула квартиру і потім пройшла.

– Дивлюся, телевізор новий придбали.

– Так.

– Добре живете — пробурмотіла мати й пішла на кухню.

– Чай, кава?

– Обійдусь. Я по справі прийшла.

Але саме в цей момент Валентина Сергіївна побачила дорогий ковбасний сервелат і цілу гору фруктів.

– Кажу ж, багатієте. Он скільки всього накупили.

– Так, мамо. Можемо собі дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя працювали на заводі, а ви, бачите, бізнес вибудували. Пощастило вам!

Так, справді у Олі та її чоловіка Павла був власний бізнес, який вони з нуля збудували самостійно. Їм ніхто не допомагав і не давав грошей на початковий внесок.

Всього вони досягли своєю працею. Ризикнули і взяли кредит. Хоча ризик провалу існував, але залишитися з боргами не остерігалися. У той час молоду родину ніхто не підтримав. А потім почали дорікати, що живуть вони тепер краще, ніж інші члени сім`ї.

По настрою матері Оля чудово розуміла, що не варто очікувати від неї нічого доброго. Це або чергове прохання, або претензія.

– Я ось про що хотіла поговорити. Твоя сестра Галя кілька місяців вже за копійки працює. Ну, ти знаєш, що вона консультантом працює.

– Так, знаю — кивнула Оля.

– Взагалі, я тут подумала, непогано було б, якби ти її в свою компанію влаштувала.

– У якому сенсі? — здивувалася Оля.

– У прямому. Вам же потрібні співробітники?

– Ні, штат вже укомплектовано.

Валентина Сергіївна укоризнено подивилася на дочку.

– То місць зовсім немає?

– Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Проте мами цей аргумент зовсім не зупиняв, і вона продовжувала стояти на своєму.

– Знаєш, а в мене таке враження, що ти просто не хочеш допомогти своїй сестрі. Тому і шукаєш чергові відмовки.

Оля чудово розуміла, чому мама почала цю розмову. Втім, це не дивно і вже далеко не вперше.

З самого дитинства так склалося, що Галю, як свою молодшу дочку, Валентина Сергіївна любила більше. От і намагалася давати їй все найкраще.

Тому Галя звикла, що їй завжди все дають. На відміну від Олі, яка намагалася сама собі все заробляти і прагнула до кращого життя.

Поки мати з батьком працювали, молодшу сестру й штурхалами на роботу не загнати було. А потім довелося, бо на одну пенсію особливо не проживеш.

Без освіти та досвіду роботи особливо її ніде не раді були бачити. На відміну від Олі, яка працювала з 18 років і паралельно здобувала вищу освіту.

Поступово вона йшла до того, щоб відкрити спільно з чоловіком власний бізнес і жити в своє задоволення. А Галю все також не влаштовувало в житті. Проте міняти також нічого не хотілося.

Набагато краще, якщо хтось інший за неї це зробить. Мама, наприклад, або сестра. Валентина Сергіївна теж далеко не пішла. Бо вважала, що Оля зобов’язана допомагати молодшій сестрі. Тому і продовжувала наполягати на своєму.

– Мамо, я ж тобі все пояснила.

– Звичайно. Вам простіше чужих людей взяти на роботу, ніж допомогти своїм.

Проте у Олі та Павла було дійсно одне правило, якого вони дотримувалися – не наймати на роботу родичів і знайомих. Чому? Бо вони починають ледарювати і нахабніти.

Подібну помилку вони вже один раз зробили і після цього заріклися так не робити. Врешті-решт, не можна плутати бізнес і дружні стосунки. Те ж саме стосується родичів.

Але це була не єдина причина, через яку Оля не хотіла допомагати своїй сестрі. Взагалі, у них з самого початку стосунки складалися не найкращі.

Навіть можна сказати, що з самого дитинства вони не терпіли одна одну. Основу було закладено в той момент, коли мама почала їх розділяти і постійно виділяти Галю.

Власне, чого вона очікувала при такому відношенні до старшої дочки?

– Мамо, я сказала, що не зможу допомогти. Нікого звільняти я не збираюся і брати на роботу Галю теж.

– Егоїстка ти, слів немає! Втім, що з вас взяти. Ви ж забезпечені, а нас, простих людей, не розумієте.

Валентина Сергіївна розвернулася і пішла до виходу. Проте, незважаючи на прояв характеру і образу, сумку з продуктами вона взяла.

Оля не стала її зупиняти, бо чудово розуміла, що це не має жодного сенсу. Тим більше, такий крок мама розцінила б як слабкість.

Ввечері додому повернувся Павло і по вигляду дружини зрозумів, що вона плакала.

– Олю, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. Черговий раз за сестру просила?

– Так.

Павло міцно обійняв Олю, тим самим, показуючи, що підтримує її.

– Сподіваюся, ти не стала приймати її слова близько до серця?

– Ні, я вже давно звикла до її витівок – похитала головою Оля.

– Це правильно. Ти ж сама чудово розумієш, що варто один раз піти на поступки, як тут же на шию сядуть.

– Так, я знаю, але все одно прикро.

Тут пролунав телефонний дзвінок і на екрані відобразився номер Галі.

– Слухаю, – безбайдужим голосом відповіла Оля.

– Я ось не розумію, невже тобі так шкода?

– В якому сенсі? Галя, про що ти?

Спочатку Оля подумала, що мова йде про роботу, але потім все виявилося зовсім інакше.

– Я бачила, що мама сервелат і фрукти принесла. Чому ти передала так мало? Могла б і більше дати. Врешті-решт, ви добре заробляєте.

Оля тяжко зітхнула і потім відповіла:

– А з чого ти взагалі вирішила, що я тобі щось повинна?

– Тому що я твоя сестра і ти повинна мені допомагати.

– Ні, люба моя. Я тобі нічого не повинна. Втім, як і ти мені. Кожен з нас живе своїм життям і за своїми можливостями. Хочеш жити краще – іди і шукай можливість. Не треба чекати чийогось подачок.

Вона думала, що після такого Галя точно розсердиться і кине слухавку, але та знайшла, що відповісти.

– Звісно, тобі легко розмірковувати, коли є свій бізнес і все готове. А мені як?

– Так візьми і створи свій, у чому питання? Давай, пробуй!

Оля більше не хотіла слухати докори на свою адресу. Вона чудово розуміла, що сестра і мама невиправні. Доводити їм свою правоту – собі дорожче.

Дійсно, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити комусь лише тому, що це твій родич.