НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НА НУЛЬ

Василь поставив відра з водою на лаву в сінях у Ганни і збирався йти, але бабуся схопила його за рукав — дала зрозуміти, щоб ішов за нею до хати. Він сів на широку лавку біля дверей і чекав на подальші її вказівки.

Господиня мовчки дістала горщик з печі, махнула рукою на настінний годинник, мовляв, подивися, вже час обідати, і велику миску налила борщем з кислої капусти, до нього подала шматок сала, цибулину та окраєць підсмаженого хліба. Потім згадала і поставила чвертку самогону. Її згорблена спина була перев’язана пуховою шаллю. Хоча вдома було тепло, на ногах були валянки.

Василь тихо сказав:
– Від борщу не відмовлюся. Але пити не буду, поклявся в рот не брати, ікону поцілував, самому батюшці сказав, що цього зілля в рота не візьму. Тоді таку бійку в клубі влаштував, як п’яний приревнував Оксану, сам дивуюся, як мене тоді не загребли. А за поламані стільці довелося заплатити. Мати сказала, що у тебе спина скручена, от я і прийшов води принести. Зараз борщу поїм і дров принесу. Може, ще яку роботу знайдеш. Моя мама як побачить, що я біля телевізора сів, то роботи одразу знайде.

Василь так засміявся зі своєї дотепності, що аж подавився. Бабуся Ганна почала стукати своїми кулаками по його спині, наче цвях у стіну забивала. Він продовжив їсти борщ з салом і цибулею, а потім запитав:
– Бабусю, а ось коли ти лягаєш спати, спина випрямляється чи доводиться дугою лежати?

Ганна подивилася на Василя з прищуленими від усмішки очима та махнула рукою.

– А я подивлюся, ти молодою гарною була, он яка копа волосся на голові, а брови дугою на високому лобі, а очі, як два світлячки, певно, вночі світяться. У мене Оксана теж гарна! Ось подумай, ну як її можна не любити! Давай я буду її якості перелічувати, а ти загинай пальці. Тільки боюся, що пальців на руках не вистачить: гарна, статна, скромна, добра, працьовита, охайна, економна, добре співає, гарно танцює, не жадібна, ніколи не була заміжня, не п’є, не курить, не швендяє. Ось бачиш, скільки достоїнств.

Василь бачив, що очі Ганни сміялися. Груди ходили ходуном, а ось голос не виходив.

– Але які ж у бабусі гарні, ясні не по роках очі! – зауважив хлопець. – Бабусю, ти ж Оксану знаєш?

Ганна розвела руки, плечі підняла — мовляв, хто вас знає, які ви — добрі чи погані.

– Звичайно, ми не такі, як ви. Ви батьків боялися, слухалися. А ми як: якщо щось нам не до душі, то рот відкриємо і вперед батька в пекло ліземо. У нас на все своя думка. Батько, перш ніж щось зробити, завжди зі мною радиться. А мама взагалі мене за господаря вважає. Брати поїхали містами, я молодший, поки не одружився, з ними житиму. Хочу одружитися і мати багато дітей. Оксана моя статна. Як ветеринар скажу, що вона стільки може народити, скільки вийде. До речі, забув сказати, що вона здорова. Ну що, пальців не вистачило на руках? Ото ж бо!

Василь щільно поїв, від печного тепла його розморило. Незважаючи на те, що у Ганни боліла спина, вдома було дуже чисто. Особливо виділялася велике ліжко з периною, з подушками до самої стелі і з покривалом.

Василь уголос мрійливо сказав:
– Ось би мені таке ліжко в першу шлюбну ніч! А може, й не треба: у перині згориш і про всі справи забудеш.

А вголос продовжив:
– Ось Оксана закінчить навчання, повернеться до села, і ми весілля закотимо. Вона навчається на медсестру. Ось уяви, як чудово виходить: я худобу лікую, а вона людей лікуватиме. Хоча моя мама часто на батька каже скотина. Та я подивлюся, ми всі не ліпші від скотини. Чула, Степан мотоцикл у Петра викрав і в озері втопив. Ну не скотина?! А Віктор курив на сіннику і мало не спалив хату. Теж скотина!

А найбільшим скотиною виявився Сергій. Зустрічався з Надею, обдурив її, вона завагітніла, а він з міста привіз наречену. Надя ледве з розуму не зійшла, думали, що на себе руки накладе. А вчора йде пузом наперед, усміхається, каже, що хлопчик буде, що на щастя його Бог дав. А я ось подумав, як ця скотина буде повз будинок проходити, знаючи, що в ньому живе його син, ну як? А я Оксану ніколи не покину! Дивлюся на неї, і мені хочеться так обійняти!! Так!! Щоб вона в руках розчинилася, щоб ми об’єдналися в одне ціле. Ну вона ж скромна дівчина, до весілля ні-ні. Ось це весілля провело межу, і хоч убей, вона її не перейде, не потягну ж я її через кордон силоміць. Ось фельдшер класний з неї вийде, вона твою спину швидко випрямить! Укол робить неболісно, комарик боляче кусає. А я іноді думаю, що коли нам відділяться квартиру, то я за тобою, бабусю, сумуватиму, адже жити-то не поруч будемо. Але нічого страшного, допомогти і поговорити з тобою завжди знайду час. Що у тебе ще є на спробу?

Ганна швидко знову взялася за ухват і дістала горщик з кашею та шматками м’яса. Гречана каша видавала такий аромат! Василь так закрутив носом, що трохи не згорнув його. Взяв ложку в руки і, як мала дитина, стукав по столу. Ганна усміхалася, очі світилися від того, що її страви сподобалися молодому хлопцеві.

– А ти полеж на перині, поки я їм. Чи вона у тебе для краси? Нічого, ми її з Оксаною якось помнемо.

Василь знову подавився, але Ганна не била по спині. Їй хотілося його пожаліти, сказати спасибі за позитив, за те, що з нею поговорив, поділився, не поспішав додому, а приділив їй стільки часу. Вона шершавими, мозолястими руками провела по спині, легенько постукавши, а потім поцілувала в маківку.

Василь вийшов через стіл зі словами:
– Ну як тепер працювати з повним животом? Тут саме час на перині полежати.
Засміявся і пішов у двір. Приніс дров кілька охапок, підмів сіни, сходив у загорожу, оцінив апартаменти поросяти, вклонився в ноги господині і пішов додому.

– Де ти там загубився? Оксана обдзвонилася, а ти ніяк з Ганною не наговоришся?
– Та невже від неї підеш? То те просить розказати, то це, – усміхаючись, відповів син. – Мамо, а вона з народження німувата?
– Ні, синочку. Дівчиськом вона на війну співала, як сам Цибульський. Ось ходила по хатах і співала патріотичні пісні. А як німці прийшли, і коли вішали партизанів, вона як завела пісню “Священна війна”, то їй німці і відрізали язика. Партизани врятували її, не встигли негідники розстріляти. Ми-то думали, що німувата від народження стала до нас, а тут голова нещодавно розповів. Її село почало зникати, а наше процвітає, так воєнкомат посприяв їй в придбанні хати. Знаєш, ми людяні, часом гірше за скотину. Замкнулися у своїх хороми, і немає турботи про інших. А адже, нехай вона мовчазна, але ж розуміє все.

– Мамо, вона ж очима розмовляє! Я їй про Оксану, а вона вся сяє. А як про Сергія розповів, так такі блискавки з очей блискали! І знаєш, мамо, у неї руки дуже ніжні. Ось здавалося б, хто вона мені? Ніхто. А мені хочеться з нею говорити, ділитися.

І знаєш чому? Тому що вона добра, душею розмовляє. І, мам, вона не жестикуляє руками як німі, вона наче не німувата, а задумлива. Завтра я обіцяв у гаражі щось підремонтувати, дуже просила. Чекатиме. Тож не знаходь мені з пальця роботу, зайнятий буду.