Мама заявила, що це не мій син

Мама сказала, що син не мій

– Я хочу зробити тест ДНК!

Іван стояв у дверному прорізі, всім своїм виглядом доводячи серйозність своїх слів.

Олена в цей момент мила посуд і подумала, що шум води спотворив реальність.

Тому, вимкнувши воду, вона перепитала у чоловіка.

– Що ти сказав?

– Я хочу зробити тест ДНК нашій дитині.

– Навіщо? – витираючи руки, запитала Олена.

– Бо думаю, що син не мій.

От тобі й новина… Їхньому синові Тарасу вже було чотири роки. Звісно, Івана не назвеш батьком року, але до сина він завжди ставився з теплом. Проводив з ним час, купував іграшки, іноді залишався ввечері з ним, коли Олені треба було кудись піти.

І ніколи він не натякав на сумніви у своєму батьківстві. І не було жодних підстав для цього. Олена з Іваном одружилися шість років тому, і вже через рік вона дізналася, що вагітна.

Той рік був щасливим, і ні в Олени, ні в Івана не було нікого на стороні. Тож звідси всі ці сумніви?

– А можна запитати, чому ти так вирішив? – уточнила жінка.

Іван насмішкувато усміхнувся. Потім якось жорстоко поглянув на свою дружину.

– Ось! Ти вже намагаєшся відговорити мене! Якби твоя совість була чиста, тобі не було б чого боятися!

Це здавалося якимось божевіллям.

Якоїсь земної любові між Оленою та Іваном не було, але жінка в принципі вважала, що це все казка. Що взагалі ця ваша любов? Якщо тобі з людиною добре, ви поважаєте один одного, не зраджуєте — це і є справжня любов.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так не принижував її, як зараз. У них було і довіра, і повага, а тепер він відкрито висуває їй такі звинувачення!

– Я не намагаюся тебе відговорити, – якомога спокійніше проголосила Олена. – Мені просто цікаво, чому через чотири роки після народження Тимка ти раптом почав думати, що це не твій син?

– Так він навіть не схожий на мене! – заявив чоловік, вважаючи це вагомим аргументом. – Я ж блондин, і всі в моїй родині світловолосі, а Тимка з темним волоссям і карими очима!

– А нічого, що у мене темне волосся і карі очі? – поцікавилася Олена. – І він точна копія мого тата, ти ж сам це бачиш!

– Не бачу, – відразу відповів Іван. Хоча ще пів року тому сам дивувався, наскільки Тарас схожий на дідуся. – Зате бачу, як він схожий на твого колегу!

– Це на якого? – для цікавості запитала Олена.

– На якого, на якого? – повторив її чоловік. – На цього, Марка!

Олена не змогла стримати сміх. Ще до вагітності вона працювала менеджером у магазині меблів, і у них був вантажник Марк. І, до речі, Тарас ні разу не був схожий на нього. Хіба що лише темним волоссям.

– Іване, це якийсь абсурд, – похитала головою Олена. – Ти чудово знаєш, що я ніколи тобі не зраджувала!

– Ось і мама з сестрою говорили, що ти будеш заперечувати! Загалом, хочеш-не хочеш, а тест я зроблю!

Ось воно що… Все стало на свої місця.

Олена була з тих людей, які всім подобалися. Добра, легка у спілкуванні, готова допомогти. У той же час у ній був жорсткий стрижень, який не дозволяв людям сідати їй на шию. Якщо їй щось не подобалося, вона завжди про це говорила. І ніколи не виходила за рамки.

Зі свекрухою відносини не склалися відразу. Точніше, спочатку мама Івана здалася їй приємною жінкою. Вона завжди накривала стіл, коли син з дружиною приходили в гості, говорила Олені компліменти, не забуваючи згадати, як її синові пощастило, що зустрів таку розумницю і красуню. І Олена раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, адже у всіх відьми, а в неї – мила жінка.

Але незабаром з’ясувалося, що ця мила жінка за столом їй усміхається, а за спиною говорить гидоти. І що вона німого, і господиня погана, і страшна, як чорт. За останнє Олені було найбільше образливо, бо вона, об’єктивно, була досить симпатичною.

Звісно, Олена не стала ігнорувати це. І під час наступного візиту виклала все як на духу, не забувши уточнити, щоб свекруха визначалася щодо свого ставлення до неї.

Тоді-то вся скверна натура жінки і проявилася у всій красі. Але Олена розв’язала цю проблему просто – перестала з нею спілкуватися. Чоловік їздив у гості, зокрема і з сином, але до себе додому Олена не кликала.

Сестра Івана виявилася під стать своїй мамі. Теж любила плітки та обливати всіх брудом. Причому в усьому завжди всі були винні. І в тому, що чоловік пішов (хоча, він просто дізнався про коханця), і що з роботи вигнали (спіймали на крадіжці), і що електрику в квартирі відключили (ще б пак: пів року не платила!). Сначала Олена намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки вислуховувати її скарги, та ще й підтакувати їй, совість їй не дозволяє. Правду, як відомо, нікому не потрібно.

І тепер з’ясувалося, що улюблена мамочка і сестричка нацькували її чоловіка. Вочевидь, давно капали на мозок, і таки досягли свого.

Олена вирішила, що дасть Іванові шанс схаменутися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

– Іване, ти ж знаєш, що твої родичі, м’яко кажучи, мене недолюблюють. І вони вклали тобі в голову якийсь абсурд, через який наш шлюб може зруйнуватися.

– Якщо тобі нічого приховувати, – сказав чоловік, наче її не чув, – тоді зробимо тест.

– Добре, – Олена здалася. – Зробимо. Але лише з однією умовою.

– І з якою ж? – насмішкувато запитав Іван.

– Коли тест покаже, що дитина твоя (а він це покаже), ти збираєш свої речі і їдеш до матусі. І ми розлучаємося.

– Це ще з чого? – насупився Іван.

– Бо я не житиму з чоловіком, який мені не довіряє, хоча в нього й немає підстав для цього. Якщо тобі важливіше думка мами, вперед! А якщо ти все ж таки будеш думати своєю головою, то зрозумієш, що я б ніколи в житті тебе не зрадила.

Іван задумався. І жінка вже сподівалася, що її чоловік все ж отямиться і перестане займатися нісенітницею. Але, мабуть, його добре запрограмували, бо через кілька хвилин Іван заявив:

– Робимо тест. І все.

– Гаразд, – кивнула Олена.

Можливо, Івана переконали, що син не його. А може, він просто не сприйняв слова своєї дружини серйозно. Але вже наступного дня у чоловіка та Тараса взяли зразки ДНК.

Тест робився тиждень. Увесь цей тиждень Іван і Олена не розмовляли. Причому жінка помітила, що чоловік і сином не цікавиться.

Вона вже й сама з нетерпінням чекала на результати тесту. Щоб показати їх чоловікові. Олена вже все твердо вирішила. Якби це він сам раптом почав думати, що вона народилася Тараса не від нього, вона б ще це прийняла. Але ж ні, у них все було добре, поки він не послухав маму. А що буде далі? Може, свекруха ще щось вигадає, аби їх посварити і очорнити свою невістку? Олена цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Олена покликала Івана. Вона відкрила тест, навіть не подивившись на нього. Результат вона знала і так. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той щось довго і прискіпливо вивчав, а потім усміхнувся.

– Виявляється, таки Тарас мій! Ой, прямо гора з плечей! Треба з цього приводу свято влаштувати!

– Звісно, треба, – кивнула Олена. – Тільки не з приводу твого батьківства – це було відомо відразу, коли я завагітніла. А з приводу нашого розлучення.

– Як це розлучення? – насупився Іван. – Олено, ти серйозно? Так, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують не своїх дітей?

– Не знаю, і знати не хочу, – відрізала жінка. – Але я точно знаю, що не збирався жити з тим, хто думає не своєю головою. Хто готовий образити близьку людину, лише тому, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось вигадав. Іди геть, Іване.

Іван ще довгий час намагався зберегти сім’ю. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв надалі не слухати родичів.

Але Олена була невблаганна. Здавалося б, яка нісенітниця, а так добре розкрила сутність чоловіка, з яким вона жила і з яким народила дитину.

Ще Олена співчувала тій, з ким колись зійдеться Іван. Бо їй теж, певно, буде непросто, враховуючи злі язики його родини. Але, може, Іван зробив бодай якийсь висновок і буде надалі розумнішим. Хоча, навряд чи. Люди ж не змінюються…