Секрет матері: вона заперечує батьківство сина

Мама сказала, що син не мій

– Я хочу зробити тест ДНК!

Іван стояв у дверному проході, демонструючи всім своїм суворим виглядом, що він не жартує.

Оксана в цей момент мила посуд і навіть подумала, що шум води завадив їй почути це правильно.

Отже, вимкнувши воду, вона перепитала у свого чоловіка.

– Що ти сказав?

– Я хочу зробити тест ДНК нашій дитині.

– Навіщо? – витираючи руки, спитала Оксана.

– Тому що думаю, що син не мій.

Це були новини… Їхньому сину Тарасу вже було чотири роки. Звісно, Івана важко назвати батьком року, але до сина він завжди ставився тепло. Проводив з ним час, купував іграшки, іноді залишався з ним на вечір, коли Оксана мала справи.

І ніколи в житті він не натякав, що сумнівається у батьківстві. При цьому, навіть приводів для сумнівів у нього не було. Оксана та Іван побралися шість років тому, а через рік жінка дізналася, що вагітна.

Той рік був для них щасливим, і в Оксани, звісно, нікого на боці не було. І бути не могло! То чому все це?

– Чи можна запитати, чому ти це вирішив? – уточнила жінка.

Іван зразу ж скривив усмішку. А потім недоброзичливо подивився на свою дружину.

– От! Ти вже намагаєшся відговорити мене! Якщо б твоє сумління було чисте, тобі б і боятися нічого не було!

Це здавалося якоюсь маячнею.

Якоїсь неземної любові в Оксани і Івана не було, але жінка вважала, що це все казка. Що таке ваша любов? Якщо тобі з людиною добре, ви поважаєте одне одного, не зраджуєте, то це і є та сама любов.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так її не принижував. У них було й повага, й довіра, а тепер він відкрито висуває їй такі звинувачення!

– Я не намагаюся тебе переконати, – якомога спокійніше промовила Оксана. – Мені просто цікаво, чому, через чотири роки після народження Тараса, ти раптом почав думати, що це не твій син?

– Так він на мене навіть не схожий! – вирік чоловік, як йому здавалося, незаперечний аргумент. – Я блондин, та й усі в моїй родині світлі, а Тарас темноволосий і з карими очима!

– А нічого, що в мене темне волосся і карі очі? – поцікавилася Оксана. – Так і він копія мого тата, ти ж сам це бачиш!

– Не бачу, – одразу заперечив слова дружини Іван. Хоча сам ще пів року тому дивувався, як Тарас схожий на дідуся. – Та я бачу, як він схожий на твого колегу!

– Це на якого? – ради інтересу спитала Оксана.

– На кого ж! – передражнив її чоловік. – На того, Максима!

Оксана не змогла стриматись від сміху. Вона ще до вагітності працювала в меблевому магазині менеджером, і в них там був вантажник Максим. І, до речі, Тарас на нього ані трохи не схожий. Тільки, що темним волоссям.

– Іване, це якась маячня, – похитала головою Оксана. – Ти прекрасно знаєш, що я тобі ніколи не зраджувала!

– Ось це мені мама і сестра сказали, що ти будеш відмовлятися! Загалом, хочеш-не хочеш, а я тест зроблю!

А ось воно що… Все стало на свої місця.

Оксана була з тих людей, які всім подобалися. Добра, легка в спілкуванні, готова прийти на допомогу. Але при цьому вона мала стійкий стрижень, який не дозволяв іншим людьми нею керувати. Якщо їй щось не подобалося, вона завжди про це говорила. Та й не лестила ніколи.

Зі свекрухою стосунки не склалися одразу. Точніше, спочатку мама Івана здалася їй приємною людиною. Завжди накривала стіл, коли вони приходили в гості, говорила Оксані компліменти, не забуваючи при цьому сказати, як її сину пощастило, що він зустрів таку розумницю і красуню. І Оксана раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, адже у багатьох лише відьми, а у неї – милозвучна жінка.

Але згодом з’ясувалося, що за столом ця мила жінка їй усміхається, а за спиною говорить про Оксану гидоти. І що вона дурна, і господиня погана, та й страшна, як чорт. І за останнє було дуже прикро, бо Оксана, об’єктивно, була навіть дуже симпатичною.

Природно, що Оксана не стала закривати очі на це. І при наступному візиті виклала все, як на духу, не забувши уточнити, щоб свекруха визначилася вже в думці про неї.

От тоді вся ганебна натура жінки проявилася у всій красі. Але Оксана вирішила цю проблему просто – припинила з нею спілкуватися. Чоловік їздив в гості, включаючи з сином, але до себе Оксана її не запрошувала.

Сестра Івана була під стать своїй мамі. Теж любила пліткувати й всіх поливати брудом. При цьому завжди у всьому винні були усі навколо. І в тому, що чоловік пішов (хоча він просто дізнався про коханця), і що з роботи вигнали (спіймали на крадіжці), і що електроенергію в квартирі відключили (пів року ж не платила!). Спочатку Оксана намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки вислуховувати її скарги, та ще й підтакувати їй, совість не дозволяє. А правда, як відомо, нікому не потрібна.

І зараз виявляється, що улюблена мамуся і сестричка нацькували її чоловіка. Мабуть, давно на мозок капають, і все ж добилися свого.

Оксана вирішила дати Івану шанс одуматися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

– Іване, ти ж знаєш, що твої рідні, м’яко кажучи, мене недолюблюють. І вони тобі в голову вклали якусь дурницю, через яку наш шлюб може розвалитися.

– Якщо тобі нема чого приховувати, – промовив чоловік, ніби не чуючи її, – тоді зробимо тест.

– Добре, – згодилася Оксана. – Зробимо. Але лише за однієї умови.

– І за якої це ще? – усміхнувся Іван.

– Коли тест покаже, що дитина твоя (а він це покаже), ти збираєш свої речі і їдеш до мами. І ми розлучаємося.

– Чому це? – насупився Іван.

– Бо я не стану жити з чоловіком, який мені не довіряє, хоча у нього для цього немає жодних підстав. Якщо думка мами для тебе важливіше, вперед! А якщо ти все ж будеш думати своєю головою, то зрозумієш, що я б ніколи в житті тебе не зрадила.

Іван задумався. І жінка вже сподівалася, що її чоловік все ж прийде до тями і перестане страждати дурницями. Але, очевидно, його добре перепрограмували, бо через кілька хвилин Іван заявив:

– Робимо тест. І крапка.

– Гаразд, – кивнула Оксана.

Можливо, Івана переконали, що син не його. А може, він просто не сприйняв слова своєї дружини всерйоз. Але вже на наступний день у чоловіка і Тараса взяли зразки ДНК.

Тест робили тиждень. Весь цей тиждень Іван і Оксана не розмовляли. При цьому жінка помітила, що чоловік і з сином став холодний.

Вона вже й сама з нетерпінням чекала результатів тесту. Щоб ткнути ними в обличчя чоловіка. Оксана вже все твердо вирішила. І якщо б це він сам раптом почав думати, що вона нагуляла Тараса, вона б ще це сприйняла. Так от же ні, у них же все було добре, поки він не послухав маму. А що буде далі? Може, свекруха ще щось придумає, лише б їх розсварити і очорнити свою невістку. Оксана цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Оксана покликала Івана. Вона відкрила тест, але навіть не стала на нього дивитися. Результат вона й так знала. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той щось довго і прискіпливо вивчав, а тоді усміхнувся.

– Все-таки Тарас мій! Ох, прямо гора з плечей! Треба з цього приводу свято влаштувати!

– Звісно, треба, – кивнула Оксана. – Тільки не з приводу твого батьківства – це було відомо одразу, коли я завагітніла. А з приводу нашого розлучення.

– Якого розлучення? – насупився Іван. – Оксана, ти серйозно? Так, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують чужих дітей?

– Не знаю і знати не хочу, – відмітила жінка. – Але я точно знаю, що не збираюся жити з тим, хто думає не своєю головою. Хто готовий образити близьку людину, лише через те, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось вигадав. Іди, Іване.

Іван ще довго намагався зберегти родину. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв відтепер не слухати родину.

Але Оксана була невблаганною. Здавалося б, якась дурниця, а так добре розкрила сутність чоловіка, з яким вона жила й від якого народила дитину.

А ще Оксана співчувала тій, з ким коли-небудь зійдеться Іван. Бо їй також буде явно непросто, враховуючи злі язики його рідні. Але, може, Іван зробить хоч якийсь висновок і надалі буде розумнішим. Хоча, навряд чи. Люди ж не змінюються.