Connect with us

З життя

Материнська таємниця: звернення синівства під сумнів.

Published

on

Мама сказала, що син не мій

– Я хочу зробити ДНК-тест!

Іван стояв на порозі кімнати, демонструючи своїм виглядом, що він не жартує.

Марічка в той момент мила посуд і навіть подумала, що через шум води їй це почулося.

Тому, вимкнувши воду, вона перепитала свого чоловіка.

– Що ти сказав?

– Я хочу зробити ДНК-тест нашій дитині.

– Навіщо? – витираючи руки, спитала Марічка.

– Тому що думаю, що син не мій.

Це були новини… Їхньому сину Тимофію вже було чотири роки. Звісно, Ваню не можна було назвати татом року, але він завжди проявляв до сина теплоту. Проводив з ним час, купував іграшки, навіть іноді залишався з ним ввечері, коли Марічці потрібно було кудись піти.

І ніколи раніше він не натякав на сумнів у батьківстві. До того ж, причин для сумнівів у нього не було. Марічка та Іван одружилися шість років тому, а через рік Марічка дізналася, що вагітна.

Той рік вони були щасливі, і, зрозуміло, що у Марічки нікого на стороні не було. І бути не могло! То чому раптом це все?

– А можна спитати, чому ти так вирішив? – уточнила жінка.

Іван тут же усміхнувся. А потім якось недобре глянув на свою дружину.

– Ось! Ти вже намагаєшся мене відговорити! Якби совість твоя була чиста, тобі б і боятися не було чого!

Це виглядало безглуздям.

Якоїсь неймовірної любові у Марічки та Івана не було, але жінка в принципі вважала, що це казка. Що взагалі таке ваша любов? Якщо тобі з людиною добре, ви поважаєте один одного, не зраджуєте, то це ж і є та сама любов.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так її не принижував, як зараз. У них було і повага, і довіра, а тепер він відкрито висуває їй такі звинувачення!

– Я не намагаюся тебе відговорити, – якомога спокійніше сказала Марічка. – Мені просто цікаво, чому через чотири роки після народження Тими ти раптом почав думати, що це не твій син?

– Та він на мене навіть не схожий! – відповів чоловік, вважаючи, що це неоспоримий аргумент. – Я блондин, так і всі в моїй родині світлі, а Тимка з темним волоссям і карими очима!

– А нічого, що в мене темні волосся і карі очі? – поцікавилася Марічка. – Та й схожий він на мого тата, ти ж сам це бачиш!

– Не бачу, – тут же опровергнув слова дружини Іван. Хоча сам ще пів року тому дивувався тому, як Тима схожий на дідуся. – Зате я бачу, як він схожий на твого колегу!

– На якого? – з цікавості запитала Марічка.

– На цього, Марка!

Марічка не змогла стриматись від сміху. Вона ще до вагітності працювала в меблевому магазині менеджером, і там у них був вантажником Марк. І, до речі, Тима на нього ні краплі не схожий. Хіба що волоссям темним.

– Ваня, це якийсь нонсенс, – похитала головою Марічка. – Ти прекрасно знаєш, що я тобі ніколи не зраджувала!

– Ось мені і мама з сестрою казали, що ти відпиратися будеш! Взагалі, хочеш-не хочеш, а я тест зроблю!

Ах, ось воно що… Все стало на свої місця.

Марічка була з тих людей, які всім подобались. Добра, легка в спілкуванні, готова прийти на допомогу. Але в ній був твердий стрижень, який не дозволяв іншим людям на ній їздити. Якщо їй щось не подобалося, вона завжди про це говорила. Та й не підлабузнювалася.

Зі свекрухою стосунки не залагодилися відразу. Точніше, спочатку мама Івана їй здалася приємною жінкою. Завжди накривала стіл, коли вони з чоловіком приходили до неї в гості, казала Марічці компліменти, не забуваючи згадати, як синові пощастило зустріти таку розумницю і красуню. І Марічка раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, адже кого не послухаєш, у всіх відьми, а в неї – мила жінка.

Але згодом з’ясувалося, що ця мила жінка за столом їй посміхається, а за спиною говорить про Марічку гидоти. І що вона дурна, і господиня неважна, та й страшна, як чорт. І за останнє було зовсім прикро, адже Марічка, об’єктивно, була дуже симпатичною.

Природно, що Марічка не стала закривати на це очі. І при наступному візиті виклала все, як на духу, не забудувши уточнити, щоб свекруха визначилася вже в думці про неї.

Тоді вся бридка натура жінки і проявилася у всій красі. Але Марічка вирішила цю проблему просто – перестала з нею спілкуватися. Чоловік їздив у гості, в тому числі і з сином, але до себе Марічка її не кликала.

Сестра Івана була така ж, як і її мама. Також любила плести інтриги та обливати всіх брудом. При цьому завжди у всіх була винна. І в тому, що чоловік пішов (хоча, він просто дізнався про коханця), і що з роботи її вигнали (спіймали на крадіжці), і що електрику в квартирі відключили (ще б: пів року не платила!). І спочатку Марічка намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки слухати її скарги, та ще й підтакувати їй, совість не дозволяє. А правда, як відомо, нікому не потрібна.

І ось зараз з’ясувалося, що улюблена мамочка і сестричка заохотили її чоловіка. Мабуть, довго на мозок капали, і все ж домоглися свого.

Марічка вирішила, що дасть Івану шанс опам’ятатися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

– Ваню, ти знаєш же, що твої родичі, м’яко кажучи, мене недолюблюють. І вони втовкмачували тобі в голову якусь нісенітницю, через яку наш шлюб може розпастися.

– Якщо тобі нічого приховувати, – сказав чоловік, наче не чуючи її, – тоді зробимо тест.

– Гаразд, – погодилася Марічка. – Але тільки за однієї умови.

– І чого це ще? – усміхнувся Іван.

– Коли тест покаже, що дитина твоя (а він це покаже), ти збираєш свої речі та їдеш до мами. І ми розлучаємося.

– Чому? – насупився Іван.

– Тому що я не хочу жити з чоловіком, який мені не довіряє, хоча для цього у нього немає жодних підстав. Якщо думка мами для тебе важливіша, вперед! А якщо ти все ж таки думатимеш своєю головою, то зрозумієш, що я ніколи в житті тебе не зрадила.

Іван задумався. І жінка вже сподівалася, що її чоловік все ж таки схаменеться і перестане страждати дурниками. Але, мабуть, його добре перепрограмували, бо через пару хвилин Іван заявив:

– Робимо тест. І крапка.

– Гаразд, – кивнула Марічка.

Можливо, Івана переконали, що син не його. А може, він просто не сприйняв слова своєї дружини серйозно. Але вже наступного дня у чоловіка і Тими взяли зразки ДНК.

Тест робився тиждень. Увесь цей тиждень Іван і Марічка не розмовляли. Причому жінка помітила, що чоловік і до сина став холодним.

Вона вже і сама з нетерпінням чекала на результати тесту. Щоб тикнути ними в обличчя чоловікові. Марічка вже все твердо вирішила. І якби він сам раптом почав думати, що вона нагуляла Тиму, вона б ще це прийняла. Та ні, у них все було добре, доки він не послухав маму. А що буде далі? Може, свекруха ще щось придумає, аби їх посварити та очорнити свою невістку. Марічка цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Марічка покликала Івана. Вона відкрила тест і навіть не стала на нього дивитися. Результат вона і так знала. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той щось довго і прискіпливо вивчав, а потім усміхнувся.

– Все-таки Тима мій! Ух, гора з плечей! Треба з цього приводу свято влаштувати!

– Звичайно, треба, – кивнула Марічка. – Тільки не з приводу твого батьківства – це було відомо одразу, як я завагітніла. А з приводу нашого розлучення.

– Якого розлучення? – насупився Іван. – Марічко, ти серйозно? Так, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують не своїх дітей?

– Не знаю, і знати не хочу, – відрізала жінка. – Але я точно знаю, що не збираюся жити з тим, хто думає не своєю головою. Хто готовий образити близьку людину, тільки тому, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось придумав. Йди, Ваню.

Іван ще довго намагався зберегти сім’ю. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв надалі не слухати родичів.

Але Марічка була невблаганна. Здавалося б, яка дурниця, а так добре розкрила суть чоловіка, з яким вона жила і від якого народила дитину.

А ще Марічка співчувала тій, з ким коли-небудь зійдеться Іван. Бо їй теж явно буде несолодко, враховуючи люди в його родині. Але, можливо, Іван зробив хоч якийсь висновок, і надалі буде розумнішим. Хоча, навряд чи. Люди не змінюються.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 5 =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.

I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...

ES2 години ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES3 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя3 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN5 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR5 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR6 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя6 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...