Connect with us

З життя

«Чому ж ти сидиш під зимою?» – запитала знайома жінка, зібравши в кулак холод.

Published

on

– Чому ти сидиш на морозі? – спитала Галина Сергіївна, морщачись від холоду.

Дівчина підняла на неї очі й сумно подивилася. Здавалося, жінці було років сорок п’ять, не більше. Виглядала вона гарною та доглянутою, але трохи сумною.

– Вибачте, я піду, якщо заважаю! – тільки й сказала вона.

– Я ж не виганяю тебе. Просто запитала, чому ти тут сидиш? Зима на вулиці! – вже більш м’яко запитала жінка.

Того дня було особливо холодно, а вітер завивав. Негоже в таку погоду на лавці сидіти просто так.

– Нікуди мені йти! – сказала дівчина й заплакала.

Її звали Катрусю. І їй дійсно не було куди подітися. Кілька днів тому її вигнав із дому рідний батько. Вона приїхала до цього міста, щоб трохи пожити у тітки по маминій лінії.

Мати Катрусі померла три роки тому. Після її смерті батько став багато пити. З кожним днем відносини з ним ставали все гіршими, а через три роки стали зовсім нестерпними.

Олексій, так звали її батька, все частіше приводив у дім своїх дивних друзів. Іноді вони чіплялися до його доньки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався допомогти їй. Доводилося відбиватися самій. І ось після чергової сварки з його так званими товаришами, батько просто вигнав її з дому.

– Забирайся! Ти тут нікому не потрібна! З тебе толку мало, приживалка! – крикнув він на доріжку.

Катруся приїхала до тітки Марії з надією, що вона її прихистить, але в тієї у квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта. У неї своїх троє дітей. До того ж зараз з ними жила свекруха та сестра з донькою. Все це юрмилося в трикімнатній квартирі.

Марії нічого не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо буде потрібно. Пробачення попроси, якщо доведеться. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Прости, мила. Ти маєш повне право жити в батьковій квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! – тільки й сказала тітка, навіть чаєм не напоїла.

Катруся пішла. Їй стало так образливо, але повертатися до батька не хотілося. Нічого доброго її там не чекало.

Вона довго брела по засніженим вулицям міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавочці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім молоденька ще! У тебе що, батьків немає?

Катрі вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася у технікумі. Зараз якраз канікули. Вона не встигла все гарненько обміркувати, коли поспіхом залишала дім. Тільки під час цієї довгої прогулянки змогла усвідомити, як тепер усе буде непросто.

– Більше немає, – тихо сказала дівчина і уткнулася носом в коліна.

Вона сиділа на лавочці, притиснувши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. З носа текли соплі. На віях то й діло осідали сніжинки, що падали з неба.

Галині Сергіївні стало жаль дівчинку. У неї самої був син трохи старший. Негоже кидати дітей в біді, хоч і чужих.

– Ходімо до мене. Хоча б чаю тебе напою, а то у тебе зуб на зуб не попадає! – запропонувала вона.

Катруся погодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але що важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщу з’їси? – запропонувала господиня дому.

Катруся тільки вдячно кивнула. Останній раз вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на нього, наче не їла цілий рік.

Після трапези вона розповіла своїй новій знайомій про те, що з нею сталося. Галина Сергіївна тільки невдоволено похитала головою.

– Так, сумно це все. А знаєш, залишайся в мене. Місця нам усім вистачить. Мій син зараз в армії служить. Повернеться тільки через два місяці. Але у нас цілих три кімнати. Залишайся, поки не вигадаєш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? – поцікавилася гостя.

– Помер п’ять років тому. Досі сумую за ним. Самотньо мені буває одній, розумієш? Разом веселіше все ж таки. Так що можеш пожити у нас. Я буду рада компанії. І Васька теж. Правда, Васька? – запитала жінка, звертаючись до рудого кота, що сидів біля столу й умивався.

Катрусі стало трохи незручно, точніше дуже незручно, але вона погодилася. Їй усе одно не було куди подітися. Нікому вона не була потрібна. Так вони й стали жити удвох.

Галині відразу сподобалася дівчинка. Ввічлива й вихована. Мабуть, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з батьком-алкоголіком.

Катруся була акуратна, не боялася домашньої роботи. Прибирала дуже прилежно, мила посуд, з радістю вчилася готувати.

Катрусі, щоправда, довелося кинути технікум, але вона вирішила наступного року спробувати вступити в інший навчальний заклад.

Галина Сергіївна допомогла їй знайти роботу на той час, поки вона не навчається. В магазині біля дому працювала її добра знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавчинею на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці й подякувала.

– Хорошу ти мені працівницю порекомендувала! Працьовита, скромна, неглупа.

Катруся була дуже вдячна Галі за прихисток. Не раз їй говорила про це. Намагаючись допомагати всім, чим могла, щоб не почувати себе марною приживалкою. Вони встигли подружитися.

Та й кіт Васька прив’язався до молодої подруги хазяйки. Любив спати з нею в одному ліжку. Скрізь бігав за нею хвостиком.

Через два місяці повернувся з армії син Галини. Коли він зайшов додому у формі й з букетом квітів для матері, Катруся побачила його вперше. Раніше тільки на фотографії дивилася, що стояли на сервантті. І то здебільшого, де він був маленький. Хлопець був дуже гарний собою.

Наобнімавшись з матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? – здивовано запитав він, дивлячись на худеньку блондинку в домашній сукні.

– Ой, сину, це наша гостя. Її звати Катруся. Там довга історія. Поки що вона житиме з нами. Сподіваюся, ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчина!

– Та я й не планував! Думав, ти мені вже сестричку вдома лишиш, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – сказав хлопець і усміхнувся їй. – Приємно познайомитися!

Катруся навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла й дивилася на нього. Так сильно він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки й нарешті відвела погляд.

Повернувшись після армії, Михайло змужнів і зміцнився. Навіть мати здивувалася, яким міцним і статним він став, а Катруся так і взагалі побачила в ньому свій ідеал. Правду кажуть, що армія робить із хлопчиків чоловіків.

Відпочивши приблизно тиждень, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати до ВНЗ, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не планував.

Так вони й жили всі разом. Зустрічалися здебільшого вранці та ввечері, а весь інший час пропадали на роботі.

Михайло й Катруся швидко знайшли спільну мову. Все ж таки майже одного віку. Багато спільних інтересів. Увечері вони часто базікали ні про що або дивилися разом фільми. Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат і сестра.

Катруся не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Сергіївну. Мишко теж не наважувався, бо не знав, чи їхні почуття взаємні. Тільки мама все помічала. Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалася.

Якось увечері Галя сиділа й розмірковувала з цього приводу. Намагаючись зрозуміти, сподобалася б їй Катруся як невістка? І так, у ній було багато якостей, які їй би сподобалися як майбутній свекрусі. Тоді Галина й вирішила трохи підштовхнути молодь один до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином начебто, але в останній момент сказала, що в неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Таким чином вона відправила на відпочинок Мишка разом з Катрусею.

– Не зволікай! А то заберуть! – сказала вона синові з хитрою усмішкою на доріжку.

Михайло все зрозумів. Мама не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це занадто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.

Зрештою, хороші невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх вдається знайти на лавці біля під’їзду в морозний день, але це скоріше рідкість. Пощастило їй. І сину її пощастило.

Сусіди, правда, за спиною шепотілися. Та й деякі знайомі в обличчя говорили Галині, що вона, мовляв, сина на бідній приживалці одружила. Помилилася, говорили, але вона-то точно знала, що вчинила правильно.

І навіть через багато років Галина жодного разу не пошкодувала, що підібрала тоді замерзлу дівчинку на вулиці, зігріла її й запросила до себе жити, адже Катруся стала доброю й вірною дружиною її єдиному сину. Любила його всім серцем. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − шістнадцять =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Мій син покинув родину заради іншої жінки, і я не можу йому це пробачити

Моє сердце тріскається від болю та сорому за власного сина. П’ять років тому мій син, Тарас, зруйнував свою сім’ю, зрадивши...

З життя1 годину ago

Чому ти мене ненавидиш, коли я роблю для тебе все?

Моє життя в невеликому селі під Черкасами перетворилося на нескінченний жах. Я, Олеся Миколаївна, вже багато років живу під одним...

З життя1 годину ago

Он назвал жену прислугой и ушёл, но вернувшись, обнаружил неожиданный сюрприз.

С детства Ольга слышала от родных женщин, что им не везёт в любви. Прабабка овдовела после войны, бабку оставил муж,...

З життя2 години ago

Я не помічниця і не служниця

Ой, слухай, я тобі розповім історію, яка мене дуже зачепила… Мені 62, живу я у Львові, і от недавно трапилася...

З життя2 години ago

Чотири роки у шлюбі: я забезпечую чоловіка

Мені 32 роки, і вже чотири роки я одружена з людиною, яка стала для мене справжнім тягарем. Я, Соломія, живу...

З життя2 години ago

Три месяца молчания от тёщи: отказались оплатить её ремонт ради отпуска

Меня зовут Алина. Мы с мужем, Дмитрием, живём в маленьком городке под Рязанью, растим двоих детей и лишь недавно вырвались...

З життя2 години ago

Сватівський подарунок на весілля: дар, від якого краще утриматись

Олеся й Дмитро збиралися одружитися. Їхнє весілля вже розгорталося, коли ведучий оголосив: настала мить дарувати подарунки. Першими привітали молодих батьки...

З життя3 години ago

Чарівний кулон: як жінка повернула чоловіка до життя

У сирій давнині, коли вітри ще шептали таємниці крізь верби, один кулон змінив долю двох сердець. — Любий, я сьогодні...