Таємничий дзвінок

Вадим відразу не впізнав звук. Дзвонив телефон на холодильнику.

– Алло, можна до Лесі? – запитав чоловічий голос.

– Її немає. А хто питає? – питання вирвалося автоматично, хоча пригадати було важко, коли він востаннє розмовляв по міському телефону.

– А ти хто такий, щоб я тобі представлявся?

Вадим напружився, але відповів спокійно:

– Чоловік.

– Та що ти кажеш! Такого не може бути! – єхидно сказав незнайомець. – Чоловік?! Ха-ха-ха!

Задзвеніли короткі гудки.

Вадим також поклав трубку. Гарний настрій, з яким він прийшов з роботи, зник. Натомість спливли найнеприємніші спогади.

Простоявши деякий час у роздумах, він дістав мобільний і зателефонував дружині:

– Привіт! – відповіла Леся.

– Привіт! Тобі телефонували.

– Куди? – здивувалася дружина. – Хто?

– На домашній. Чоловік.

– А хто він?

– Я у тебе хотів би запитати. Він нахамив мені і посміявся над тим, що я твій чоловік.

– Не зрозуміла…

– Я теж. У тебе хтось є?

Тиша на тому кінці дроту вжалив Вадима прямо в серце. Занадто довго мовчала дружина.

– Вадим, ти випив? – нарешті спитала Леся.

– Краще б я був п’яний, – відповів він і відключився.

До приходу дружини Вадим не знаходив собі місця. Події десятирічної давності, про які, здавалося, він забув, стояли перед очима так детально, мовби все було вчора.

Тоді вони ледь не розлучилися, у дружини був роман на стороні. Вона хотіла піти, але Вадим зробив усе, щоб зберегти сім’ю: в дитинстві він дав собі слово, що його син не буде рости без батька.

Їхні стосунки з Лесею тоді докорінно змінилися. Вадим зрозумів почуття дружини. Визнав, що перестав її помічати і вирішив, що ця жінка поруч – даність, і що так буде завжди. Вони, нарешті, озвучили всі образи і претензії, навчилися бачити і чути один одного.

Навіть у відпустку з’їздили туди, де відпочивали разом до весілля. Примирення переросло у другий медовий місяць.

Все налагодилося. Потім народилася молодша, Варочка.

І ось. Дзвінок.

Вадим навіть уявити собі не міг, скільки темряви може піднятися з дна душі. Мрачніше хмари, він думки промовляв все, що хотів сказати дружині. А коли в дверному замку провернувся ключ, всередині Вадима наче все обірвалося.

Леся мовчки поставила сумку і пішла у ванну. Стояла нестерпна спека.

Поки дружина приймала душ, Вадим розігрів їй вечерю, заварив чай, а сам пішов в залу. Чув, як Леся зайшла на кухню, як туди ж підбігла донька.

«Ну й що в таких випадках роблять?» – подумав Вадим.

Дивився в телевізор, поки донька не пішла до себе. Потім вирушив на кухню. Леся дивилася на нього спокійно, очей не відводила.

“Викриття чекає”, – промайнуло в голові.

– Ну? – витиснув з себе звук Вадим.

– Що «ну»? – роздратовано відповіла дружина.

– Я чекаю пояснень, – сівши на стілець, сказав він.

Леся зблідла. Повільно, чітко розділяючи слова, відповіла:

– Мені немає чого тобі сказати, Вадим. Я не знаю, хто дзвонив. Усі чоловіки, яким дозволено мені дзвонити, тобі відомі.

– Ну-ну, – похмуро пробурчав чоловік і пішов.

Неочікуваний шум, дзвін розбитого посуду і якісь дивні звуки змусили його вскочити і повернутися на кухню.

Кухня, куди вони влетіли разом з донькою, була заліплена їжею, яка щойно лежала на тарілці, сама ж тарілка розлетілася на дрібні шматочки.

Леся тремтіла у риданнях. Вона сиділа, розкидавши на столі руки та схиливши на них голову.

Вадим кинувся до неї…

Він підняв дружину і на руках поніс у ванну. Там, вмикнувши воду, затягнув під душ. А коли вона трохи заспокоїлася, загорнув її в рушник і відніс у спальню.

Леся притихла, але не зрозуміло було, спить чи ні. Коли Вадим почув тихе сопіння, сів на підлогу біля ліжка. Так і просидів до ранку.

Не пам’ятав, спав чи ні. Піднявся, коли Леся прокинулася.

На кухні Вадима зустріла донька:

– Як мама? – пошепки спитала вона.

Вадим мовчки знизав плечима.

– Тато, що сталося?

– Сам поки не знаю, але, здається, я її сильно образив.

Незабаром прийшла й Леся. Вона мовчки включила чайник, на чоловіка навіть не глянула.

Цього дня у дружини був вихідний, і Вадим вирішив залишитися з нею. Він вийшов, подзвонив і відіслався з роботи. Варя пішла до школи, він повернувся на кухню. Леся мила посуд.

Сів, дочекався, коли вона закінчить.

– Треба поговорити, – з усіх сил Вадим намагався говорити спокійно.

Дружина обернулася і досить різко сказала:

– Оправдовуватися я не збираюся. Нема в чому.

– Ні, я не про це, – поспішив він заспокоїти дружину. – Пробач, даремно вчора спалахнув, не стримався. Але ж я так тебе люблю.

– Я помітила, – дивлячись кудись повз нього, відповіла Леся.

– Ну, прости, – простягнув він руки до її рук, але дружина відразу ж прибрала їх під стіл.

Вадим зітхнув.

– Слухай, дзвінок не був випадковим, це ясно. Такі збіги трапляються вкрай рідко…

– Але трапляються, – перебила його Леся.

– Не перебивай, будь ласка, – попросив Вадим. – Я намагаюся розібратися. У тебе є вороги?

Леся подумала і відповіла:

– Та ніби ні. Хоча, чого тільки в торгівлі не буває…

У спальному районі в них був невеличкий продуктовий магазин, який Леся відкрила ще до шлюбу.

– А з покупцями конфлікти останнім часом були?

– Вадим, та це кожного дня відбувається, особливо з питущими. Вони ж вже зранку на посту. Крики, погрози – звична справа.

– Зрозуміло. Пішли в кімнату.

Тут Леся вигукнула:

– Згадала! Позавчора один чоловік поводився огидно, вимагав горілку. Продавчиня відмовилася продавати, він почав скандалити, я вийшла на шум, намагалася його заспокоїти… Не вийшло – довелося в поліцію телефонувати. Він утік, але на прощання сказав, що я його ще не раз згадаю.

Вадим, подумавши, взяв мобільний і набрав номер:

– Сергію, привіт! Є прохання за твоїм профілем. Тут якийсь нахаба моїй дружині погрожував, дзвонить додому.

І розповів другові подробиці.

– Він один раз дзвонив?

– Ну, я один раз чув, – Вадим глянув на дружину. – Леся – жодного разу.

– У вас же телефон з автовідповідачем? Послухайте.

– Точно, передзвоню.

Він включив автовідповідач на прослуховування.

Той голос він одразу впізнав: “Лесю, це я. Коли знову побачимось? Сумую. Передзвони мені”. І так кілька дзвінків у тому ж дусі.

Леся теж голос впізнала.

Далі все відбувалося швидко. Вадим вийняв касету і помчав. Повернувся за три години, схвильований. Відразу підійшов до дружини, міцно обняв і сказав:

– Все. Знайшли цього нахабу. Я йому ледве щелепу не зламав. Сам не знаю, що на мене вчора найшло. Мир?

Леся подивилася чоловікові в очі, сказала:

– Кохання без довіри не буває.

– Пробач, пробач, пробач, – тільки і зміг сказати він, покриваючи її обличчя поцілунками.