Врятуй мою доньку з дитячого будинку

Забери мою доньку з дитбудинку

Марійка стояла розгублена і недовірливо вдивлялася в жінку, що стояла перед нею.

Щойно вихователька пояснила їй, що приїхала її мама!

Що вона довго шукала Марію, і мама виявляється зовсім від неї не відмовлялася, як Марійка думала. Це Марійка колись загубилася в іншому місті, і її знайшли та привели в дитбудинок. А мамуся її весь цей час шукала!

Маша напружено дивилася в обличчя незнайомій усміхненій жінці. Наче хотіла впізнати її, але ніяк не могла. Чиї це мамині очі? А руки? Невже це справді її мама, вона зовсім її не пам’ятала?

Маша нахилила голову, і раптом в обличчі жінки, яка дивилася на неї, щось змінилося. Вона ще намагалася усміхатися, але по її щоках повільно покотилися сльози, які вона вже не могла стримувати.

І маленьке сердечко Маші здригнулося. Ну звісно це мама, вона впізнала її тепер за блиском очей, за нахилом голови. Та хто знає, за чим ще вона впізнала.

І, зробивши два невпевнених кроки, Маша розкинула ручки і побігла їй назустріч із криком, – Мама, мамочко, нарешті ти мене знайшла!

Вже ввечері, вдома, вони сиділи обійнявшись на великому м’якому дивані. Юля гладила Машу по волоссю, по худих плечах і цілувала в заплакані оченята.

І в сотий раз намагалася відповісти на найголовніше питання, – Мамуся, чому ти так довго не приходила? Я так на тебе чекала!

– Моє сонечко! Вибач мені, я шукала тебе кожного дня. Але ти зникла, це було жахливо! Хтось бачив, як циганка втікала з дитиною на руках. Ми навіть до циган ходили, але тебе ніде не було! Я об’їздила всі навколишні міста. А потім мені підказали, що в одному дитячому будинку є дівчинка, яку залишили. І я одразу подумала, що це ти, і приїхала!

– Так довго, мамочко! Добре, що ти мене знайшла! – Маша міцно обіймала Юлю теплими маленькими ручками.

Але від смачної булочки з молоком, від домашнього тепла і маминих обіймів вона зовсім осоловіла. Ручки Маші ще чіплялися за маму, але вони вже ослабли і обм’якли. Юля взяла на руки сонну дівчинку і понесла в ліжко.

– Мене більше не вкрадуть, так мама? – сонно прошепотіла Маша.

– Ніхто більше тебе в мене не відніме, я тобі обіцяю! – Юля пригорнула до себе маленьке тіло і поцілувала шовковисте волосся. Потім поклала її в ліжко.

– Не йди, – попросила Маша, і Юля прилягла поруч на дитяче ліжко.

Маша тут же солодко засопіла, хоча однією ручкою для вірності так і трималася за Юлін халат. Іноді наче перевіряючи, тут чи мама?

“Ось я і виконала останнє прохання улюбленої сестри. Я знайшла Марійку і тепер вона зі мною. Діана просила нічого Марійці про неї не розповідати. Тепер я мамою Марії” – думала, лежачи без сну, Юля.

Вона поправила на дівчинці м’яку ковдрочку, і Маша усміхнулася уві сні.

Нехай все погане залишиться в минулому, хоча як же важко змиритися з втратою сестри і матері.

Їхня з Діаною мама була доброю, але якоюсь безпомічною. Народила їх з Діаною без батька. І скільки себе пам’ятала Юля, мама постійно плакала, як же важко їй одній тягнути двох дівчаток. Наче хтось у цьому був винен!

Діанка була старша за Юлю на п’ятнадцять хвилин і завжди за двох усе вирішувала.

І коли мама привела вже третього залицяльника, Діана сказала, що треба з дому бігти, а то буде гірше!

Але Юлі було шкода маму, ну як можна маму залишити? Вона ж хоче, як краще, для доньок старається. Щоб чоловік у домі був.

– Юлько, я гроші дістану і ми втечемо, – умовляла її Діанка, – А то до добра не призведе! Нам уже сімнадцять, в училище вступимо, житимемо в гуртожитку, зрозуміла? А то цей мамин хахаль останній мені проходу не дає!

Яка ж Юля тоді була наївна!

Діана щось їй наговорювала на вітчима, але Юлі здавалося, що Діана все це вигадала. Мамуся ходить щаслива, та й вітчим усміхається, цукерки і фрукти купує. Юлі якось підморгнув навіть, – Ну що, з татком то краще жити? Ти за мене тримайся, тоді все добре буде, зрозуміла, синьоока?

– Відчепись від маленької, зрозумів? – тут же встала перед Юлею Діана. І Юлі тоді здалося дуже дивним, що Діана з ним так різко розмовляє.

Діана тоді взагалі дуже змінилася. За нею хлопець з їхнього будинку доглядав.

Антону Діана подобалася з п’ятого класу. Вони добре дружили, Юля навіть сестру дражнила, що Антон її заміж забере, а Юля без Діанки пропаде.

Але останнім часом Діана з Антоном зовсім посварилася і Антон ходив похмуріший за хмару. Він навіть до Юлі підходив, але вона не знала причини, ну що вона йому скаже?

Невдовзі Діана десь роздобула велику суму, Юля навіть злякалася, де вона стільки взяла?

– Де взяла, там немає! – сердито повідомила їй сестра, – Ти зі мною чи ні? Завжди ти як маленька, хоча молодша всього на п’ятнадцять хвилин! Їдеш зі мною?

У Діани було таке обличчя, що Юля злякалася і … погодилася. І правда, вони ж хотіли вступати в училище.

Але вийшло зовсім інакше. Діана зняла кімнату і вступати відмовилася. А потім з’ясувалося, що Діанка… вагітна!

– Так може треба Антону сказати, а Діан? – намагалася підбадьорити Юля сестру, але та тільки огризалася, наче її підмінили, – До чого тут Антон? Відчепися від мене, зрозуміла?

Потім Діанка плакала і у Юлі прощення просила. Юля сестру втішала, що вона їй допоможе з малюком. Піде працювати, а потім все налагодиться. Але від цих утіх Діана знову тільки сердилася.

Дівчинка народилася раніше, недоношена. Юля зустріла сестру з малям з пологового будинку. Вона влаштувалася продавчинею в магазин. Придане купила маленькій племінниці. І дуже старалася Діані у всьому допомагати.

Але чому бути, того не минути. Мамуся від когось дізналася, як її доньки “вчаться”. Та ще й вітчим скандал учинив, що це у нього гроші пропали, це мовляв явно твої дівчата їх поцупили! Слово за слово, вітчим візьми і збреши, що це від нього Діанка понесла, о як!

Ну мама його і відштовхнула від себе, вона ж не чекала таких визнань. Штовхнула вітчима, а той головою об гострий кут тумби і приклався. Мама в істериці їм зателефонувала, – Дівчата, я щось накоїла, що робити?

Мамі дали строк, але вона в них слабенька, не витримала, так уже і не повернулася.

Діана від усього цього зовсім до життя інтерес втратила. А одного разу повернулася з роботи Юля, а вдома немає нікого.

І записка на столі, “Не шукай мене, і Машу не шукай, я її в інше місто відвезла в будинок малюка. У тебе своє життя, а у мене – своє. Прощавай, сестра! ”

Юля тоді всю ніч плакала. Як же так? Мами у неї немає і сестра старша її залишила!

Наплакалася Юля на сто років уперед. А вранці вмилася і твердо вирішила знайти Машу. Більше у неї схоже ніякої рідної душі немає.

Але пошуки ні до чого не привели, скільки Юля не старалася.

Через два роки дзвінок, голос Діани, та тільки грубий, дивний і відчайдушний, – Юль, виконай моє прохання, забери Машу з дитбудинку. Цей дитбудинок у місті ***. А про мене забудь! – і телефон відключився. Ось так ось…

***********

Маша уві сні заскиглила, і Юля поправила ковдрочку, – Шшшш, спи, спи… донечко.

Донечко.

Ну так, донечко.

Скоро її Павло повернеться з відрядження. Вони з ним уже давно все обговорили. Оформлять усиновлення і Маші поки не будуть нічого розповідати. Та й хіба малявці треба все це знати?

А далі доля розставить усе по своїх місцях.

Може раптом Діана повернеться?

Адже життя таке непередбачуване.
Машина мама знайшлася

А поки будемо просто жити. Вони з Пашою хочуть ще дітей і щоб просто все було добре, і все!

Адже звичайне сімейне щастя це саме те, про що Юля завжди мріяла.

А мрії збуваються, якщо дуже сильно захотіти…