Несвоє кохання

Чужа дружина

Ледь познайомившись з Галиною, Олексій зрозумів, що світ більше не буде колишнім. Його ніколи так сильно не тягнуло до дівчини. Проблема в тому, що вона заміжня. І це ще не все!

З її чоловіком Іваном вони добрі приятелі ще з університетських років. Не те щоб друзі нерозлийвода, але підтримують зв’язок, регулярно зустрічаються та бувають на святах у спільних друзів.

Власне, на одній з таких вечірок Іван їх і познайомив. Ось, мовляв, Галина, моя дружина. Це стало для Олексія сюрпризом: він і не знав, що приятель одружився.

Виявилося, молодята не влаштовували гучного святкування, буденно розписалися у РАЦСі. Так вирішив Іван. Мовляв, навіщо витрачати гроші на свята, краще кудись поїхати. Він завжди славився своєю ощадливістю, любив накопичувати, а не витрачати.

– А як же хлоп’ячий вечір, біла сукня нареченої і красиві фото для сімейного альбому? – щиро здивувався Олексій.

– Ой, не люблю я весь цей формалізм, ти ж знаєш, – буркнув Іван. – А хлоп’ячий вечір можемо влаштувати у будь-який час. Правда, Галю?

Дружина кивнула, хоча на обличчі промайнув ледве помітний відтінок невдоволення.

– Не любите білі сукні? – Олексій вирішив розвинути тему.

– Люблю, – простодушно відповіла Галина. – Але головний у нас чоловік. А він сказав, що все це нісенітниця і бізнес на романтиці. До того ж, він десь прочитав, що чим розкішніша весілля, тим швидше станеться розлучення.

– Оце так, – розсміявся Олексій. – А одружитися без весілля, виходить, гарантія міцного шлюбу?

– Поживемо – побачимо, – усміхнулася Галина, і вираз обличчя став мрійливим. Ніби вона дивилася в майбутнє і бачила себе там щасливою дружиною.

Здається, саме в цей момент Олексій побачив її очі. І потонув. І пропав.

Того вечора вони говорили без упину, виявивши багато спільних інтересів. Іван увесь час десь зникав: вирішував робочі питання по телефону. Галина, здавалося, нітрохи не дратувалася тим фактом, що чоловік фактично залишив її саму.

Дивувався такому розкладу саме Олексій. Прийти на вечірку з молодою дружиною і займатися чимось іншим? Дивно це.

Він навіть запитав у Галини:

– Іван не боїться тебе отак залишати?

– Не зрозуміла?

– Гарна жінка, весь вечір сама… так і заберуть ненароком. Чи він не ревнує?

– Мене? – здивувалася Галина. – Ні-і-і! Іван одружений на своїй роботі.

– Не ображає?

– Що? – знову не зрозуміла Галина. – Що справа у нього на першому місці? Та це нормально.

– Може, потанцюємо?

– Чому б ні?

Уже тоді Олексій злякався. Щось одразу заіскрило між ними.

Ні, це не можна було назвати коханням з першого погляду. Просто … здавалося, що вони говорять і відчувають однаково.

До того ж Галина була чарівна. Ніби й не красуня, але є якесь невловиме поєднання індивідуальних рис, які створюють неповторний прекрасний образ. Олексій, здається, фізично не міг надихатися спілкуванням з нею…

Тижні через два йому зателефонував Іван:

– Слухай, виручай! Ми з Галею на концерт сьогодні збиралися, а в мене на роботі аврал – квиток пропадає. Піди з нею, а?

– Знущаєшся? У неї що, подружок немає?

– Уяви, немає! Вона сама тебе запропонувала.

– І де ти таке чудо знайшов?

– В сенсі?

– Та я думав таких вже не роблять: не перечить ні в чому, не ображається, подруг немає. Може, вона ще й готувати любить?

– Ха-ха-ха, місцевості треба знати! – Івану сподобався жарт. – З глухої провінції я її привіз. Точніше, вивіз. Тепер їй дуже хочеться культурного життя. То що, зможеш ти сьогодні?

– Сьогодні зможу, але врахуй – це в перший і останній раз. Тобі пощастило, що я вільний.

Олексій з Галиною прекрасно провели час. Знову не могли наговоритися. І вона навіть встигла умовити його піти через тиждень на виставку:

– Слухай, Іван вічно зайнятий, та й нецікаво йому все це. А я тут поки нікого не знаю. От знайду роботу, тоді простіше буде з компанією.

Куди діватися?

Після третього побачення (так, Олексій вже почав думати в таких категоріях) він твердо вирішив з метою уникнення проблем уникати зустрічей з Галиною під будь-яким приводом. Чужа дружина – табу. Крапка. Сказав – зробив.

Зовсім не бачитися не виходило – все-таки дні народження в їхній компанії прийнято відзначати всім разом.

На одному з таких свят Галина сіла поруч і з обеззброюючою прямотою запитала:

– Олексію, ти мене уникаєш? Я тебе чимось образила? Сказала щось не те? Мені здавалося, що нам з тобою дуже цікаво разом.

– Так і є. Просто… часу немає. Та й незручно якось. Природна скромність не дозволяє мені так часто розважати чужу дружину.

Галина засміялася:

– Так Іван тільки «за»!

– За що? – почувши своє ім’я, чоловік відволікся від обговорення риболовлі з сусідом праворуч.

– За те, щоб Олексій супроводжував мене на виставки і в театр, – анітрохи не соромлячись, відповіла Галина.

– Скільки завгодно! – сказав він, дивлячись у вічі приятелю. – На риболовлю вона не хоче – я запрошував.

Після цього Олексій з Галиною періодично проводили час разом. «Можемо ж ми з нею просто дружити? – переконував себе чоловік. – Адже я ні на що не претендую, в їхню сім’ю не лізу». Тримати себе в руках було нелегко, але довіра Івана теж грала свою роль.

Пройшло два роки. Олексій продовжував дружити з Галиною та Іваном. Намагався заводити стосунки з дівчатами, але все якось не складалося.

Одного разу Галина зателефонувала йому в сльозах і попросила про зустріч.

Виявилося, в родині друзів давно назрівав розлад. Галина дуже хотіла дитину, а Іван – ні. Причому він не хотів дітей категорично. У результаті подружжя віддалилося одне від одного:

– Він учора так кричав на мене, стіни тремтіли, – жалілася Галина. – А ще став мене ревнувати до всіх, навіть до тебе. Думає, що я до іншого піду. Якщо чесно, я його боюся.

– Б’є? – напружився Олексій.

– Ні, до такого не доходило, але кричить на мене постійно. П’є мало не щовечора, каже, що стрес знімає. На роботі його дуже дістають. Не знаю, скільки ще так витримаю.

Олексій слухав її мовчки і раптом з жахом усвідомив, що в голові стукає одна думка: «А раптом Іван з Галиною все-таки розстануться?» І тоді він зможе розповісти про свої почуття.

Але тут Галина сказала:

– От чому ми такі різні з Іваном, а? Наскільки було б простіше, якби я любила, наприклад, тебе.

Вразила, коротше. Разом лишила Олексія усіх ілюзій. Він ледве не засміявся. Звісно, весь цей час він тільки й думав про себе і свої почуття. Йому навіть на думку не спадало, що Галина не відчуває до нього нічого подібного. Вона з ним дружить!

Коли дівчина заспокоїлася, Олексій пообіцяв поговорити з Іваном. А проводжаючи її додому, відчув полегшення. Ніби йому видалили хворий зуб. Боляче, але точно знаєш – завтра стане краще.

Розмова з Іваном не вдалася. Той дійсно став страшенно ревнувати дружину.

– Не лізь не у свої справи, – відрізав він. – І з виставками своїми зав’язуйте.

За кілька місяців Олексію раптом написала його шкільна любов, неочікувано повернулася в рідні пенати з Києва.

Зав’язалося жваве листування, нібито й не було десяти років розлуки. Олексій перестав думати про Галину. Як ніколи вчасно трапився день народження у спільного друга, і вони пішли туди разом. Вірогідно там зустріли Івана з Галиною.

Олексій ні на крок не відходив від своєї супутниці, але марно. Коли, проводжаючи додому, він потягнувся її поцілувати, дівчина відхилилася:

– Не треба. Бачила, як ти на неї дивишся. Між вами з Галиною щось є. Це інших ви можете обманювати, а я тебе з дитинства знаю.

Він майже вже заснув, коли задзвонив телефон:

– Олексію, приїжджай, допоможи, будь ласка, – злякано шепотіла у трубку Галина. – Іван зовсім розлютився. Він п’яний, я зачинилася від нього у ванній, обіцяє двері виламати.

Олексій викликав таксі. Боявся, що Іван не відкриє двері і доведеться викликати поліцію, але обійшлося.

– Явився рятівник, – зло видихнув той. І спробував вдарити його в обличчя. Олексій легко ухилився. Битися з п’яним не хотілося.

– Надоїло! – закричав Іван. – Олексій – те, Олексій – се, у нас з ним так багато спільного… Олек-се-ій, блін… Забирай!

Олексій дивився на товариша зі співчуттям:

– А ти дурень. Галина ніколи мене не любила.

Іван знову замахнувся…

Олексій похитав головою:

– Пити треба менше. Галина сьогодні точно поїде зі мною. Дзвони, коли проспишся.

Уже в машині він запитав у переляканої жінки:

– Тобі є де переночувати?

– А у тебе не можна?

– Не думаю, що це хороша ідея.

– Та, мабуть, тут ти правий, – схлипнула Галина. – А в іншому дуже помиляєшся. Я тебе люблю. Мені дуже добре з тобою…