Сестрі важко після розлучення – допоможеш чи ні? – дорікнула мати

– Хочеш допомогти сестрі? Їй важко після розлучення, – докоряла мати.

Дві сестри сиділи за круглим столом у матері вдома та слухали її невдоволення.

– Твій Роман – справжній балуванець! – не соромлячись у виразах, констатувала Світлана Аркадіївна. – На вахті працює, а додому приносить копійки!

– Мамо, для тебе двадцять тисяч гривень вже не гроші? – сердито запитала молодша дочка Валентина.

– Мені байдуже. Головне, щоб міг тебе забезпечити, – мати від досади піджала губи.

– Він і забезпечує, – насупилась дівчина.

– Не бачу! Ти у мене тільки вчора позичила дві тисячі, – нагадала Світлана Аркадіївна. – Не може тебе прогодувати — розлучайся! Шукай, хто зможе! І дивишся на нього й одразу розумієш, що у нього… з горою не все гаразд.

– Мамо, здається, це вже занадто, – заступилася за сестру Галина.

– Хіба я не правду кажу? Непоказний якийсь, рудий, ще й шепелявить, – з усмішкою промовила жінка та закотила очі. – Ти все-таки, Валю, варта кращого. Поки не пізно – треба розлучитись, – додала вона, звертаючись до молодшої дочки.

– Мамо, у Романа руки золоті. До того ж з лиця води не пити, – бачачи, як мати тисне на сестру, сказала Галина. – Якщо ти міряєш все матеріально, то у нього є квартира, авто, та і Валю він любить, зразу видно.

Світлана Аркадіївна стиснула губи й презирливо подивилася на старшу дочку, яка, на її думку, лізла, куди не просять.

– Ти сама одна живеш, хоча тобі вже тридцять, так що не лізь зі своїми порадами, – відмахнулася від Галини мати. – У сорок будеш за будь-якого хапатися…

Валентина мовчки слухала матір та сестру і без байдужості дивилася то на одну, то на іншу.

– Нахвалюєш ти його… Квартира ж однокімнатна – в хрущовці, авто вітчизняне, навіть соромно комусь сказати, – загалом, похвалитися нічим, – піднесла Світлана Аркадіївна.

– Валю, ти що думаєш? – Галина звернулася до мовчазної сестри. – У тебе є якась думка?

– Не знаю я, можливо, мама в чомусь права, – пробелькотіла дівчина, яка спочатку захищала чоловіка, а тепер раптово піддалася думці матері. – Він нещодавно сказав, що мені треба шукати роботу…

– Ось бачиш! – склала руки на животі Світлана Аркадіївна. – Уже і до цього дійшло. Страшно уявити, що буде далі!

– А чому Валя не повинна працювати і сидіти вдома? Мало хто може собі дозволити таку розкіш. Дивуюсь, як Роман раніше не погнав її на роботу, – висловила свою думку Галина.

– Не можу зрозуміти, чому ти так палко захищаєш його? До себе придивляєшся? – жінка вп’ялася очима в обличчя дочки.

– Тому що боюсь, що своїм натиском ти зіпсуєш моїй сестрі все життя, – спокійно пояснила Галина.

– Це вже не твоє діло, – грізно рявкнула на старшу дочку Світлана Аркадіївна. – Лізеш зі своїми порадами. Валя варта кращого. Якби він її любив, зробив би все, щоб вона горя не знала. Добре б, якби Роман хоча б зовні виділявся, а так ні обличчя, ні тіла і грошей теж…

Валентина, розкривши рот, сиділа за столом і ловила материні слова.

Повчання Світлани Аркадіївни дали свої плоди. Дуже скоро дівчина почала пред’являти претензії Роману.

– Як гадаєш, ти достойно заробляєш? – поцікавилася у чоловіка дівчина.

– Нормально, а що?

– Я так не вважаю, – похитала головою Валентина. – Здається мені, тобі варто пошукати іншу роботу.

– Іншу? Мене і так все влаштовує, – з байдужістю, але трохи насторожившись, відповів чоловік.

– А мене ні! – категорично сказала дівчина. – Квартира маленька, авто вітчизняне… Навіть перед сусідами похвалитися нічим…

– Дивно, раніше тебе все влаштовувало, – задумливо сказав Роман. – Що змінилося?

– Нічого не змінилося, просто я почала дивитися на тебе зовсім по-іншому. Раніше мені почуття і емоції застилали очі, а тепер я бачу все, як є, – стала виправдовуватися перед чоловіком Валентина.

– Чудово, – холодно відповів чоловік, вирішивши, що на тому вона заспокоїться.

Однак дівчина, підбурювана Світланою Аркадіївною, продовжувала тиснути на Романа.

– Слухай, мене починає дратувати твоє невдоволення, – скреготав крізь зуби чоловік. – Я все почув, але при всьому бажанні не можу нічим тобі допомогти.

– Мені потрібен чоловік, який буде розвиватися, а не застигне на одному рівні, – хмуро відповіла Валентина.

– Вибач, що я не такий! – холодно сказав Роман і, зайшовши до спальні, відкрив шафу з речами дружини. – Збирайся!

– Куди я повинна збиратися? – піднявши брови догори, здивувалася дівчина.

– Туди, де буде квартира в новому домі і закордонне авто, – сухо констатував чоловік. – Ніколи не пробачу собі, якщо ти проживеш усе життя з таким невдахою, як я. Я впевнений, що тобі одного дня пощастить, і ти знайдеш людину, яка обсипе тебе золотом і діамантами. Проте, так я не можу…

Першою про те, що Роман вигнав Валентину з дому, дізналася Світлана Аркадіївна.

– Ось негідник! Хто міг подумати, що він так вчинить?! Не треба було за нього взагалі виходити, – голосила мати і сипала прокльонами й усілякими карами в бік зятя за підлий вчинок.

– Я його тільки просила розвиватися і заробляти більше, – розтираючи сльози по щоках, промовила Валентина.

– Що про нього казати? Грубіяк, він і в Африці грубіян. Нічого, ти знайдеш собі кращого, а Ромка ще буде кусати собі лікті і повзати у тебе в ногах, – підбадьорила дочку Світлана Аркадіївна.

Залишившись без квартири і чоловіка, Валентина оселилася у домі матері в своїй дитячій кімнаті.

– Що тепер будеш робити? – поцікавилася у сестри Галина, котра приїхала на перший поклик матері.

– Нічого, – з байдужістю відповіла дівчина і поринула в телефон.

– Про роботу не думала? – прямо натякнула молодшій сестрі Галина.

– Не думала. Навіщо вона мені? Просто знайду чоловіка багатшого за Ромка, – діловито відповіла Валентина.

– Чого ти до сестри пристала? Вона такий стрес пережила, нехай відпочиває, – вступилася за молодшу дочку Світлана Аркадіївна.

Близько двох місяців жінка тягла на своєму горбі лежачу на дивані доньку.

Однак незабаром зрозуміла, що одній їй не впоратися, тому зателефонувала Галині і вимагала приїхати.

Після роботи дівчина навідалася до матері, вирішивши, що у тієї до неї термінова справа.

– Допомогти сестрі не хочеш? – осудливо запитала Світлана Аркадіївна.

– Чим?

– Не чим, а в чому, – поправила дочку жінка. – У грошовому плані. Нам вдвох важко.

– Хто змушував тебе капати Валі на мозок і радити розлучитися? – Галина приголомшила матір несподіваним твердженням. – Не лізла би ти, і все було б добре.

– Отак?! – схопилася за серце Світлана Аркадіївна. – Як у тебе тільки язик повертається таке говорити? Рома твій дурень, негідник і боягуз! Не потягнув таку, як Валя, от і здався. Знаєш що? Іди-но ти звідси, добра-добром! Бачити тебе більше не можу! Замість допомоги ще й судити нас вздумала!

На крик жінки з кімнати плавною ходою вийшла Валентина. Побачивши сестру, вона стала в позу.

– Заступаєшся за людину, яка мене зрадила і виставила на вулицю?

– Ти сама винна! Менше слухай маму…

– Ти ще мене навчати вздумала? Думаєш, що найрозумніша? Чого ж тоді сама без чоловіка? – завила Валентина.

Галина похитала головою, слухаючи істерики сестри і матері, та направилася до виходу.

Бажання і далі спілкуватися з родичами у неї не виникло. Як, власне, не виникло і у Валентини з Світланою Аркадіївною…