Чому ти не хочеш підтримати сестру після важкого розлучення? – дорікає мати

– Можеш допомогти сестрі? Їй важко після розлучення, – дорікнула мати.

Дві сестри сиділи за круглим столом у маминому будинку, слухаючи її невдоволення.

– Твій Роман – справжній балуванець! – без особливих церемоній заявила Світлана Аркадіївна. – Працює на вахті, а приносить додому копійки!

– Мамо, для тебе тридцять тисяч вже не гроші? – сердито запитала молодша донька Валентина.

– Мені абсолютно байдуже. Головне, щоб він міг забезпечити тебе, – мати з тугою підтиснула губи.

– Він і забезпечує, – насупилася дівчина.

– Не бачу! Ти в мене тільки вчора позичила дві тисячі, – нагадала Світлана Аркадіївна. – Не може тебе утримати, розлучайтеся! Шукай того, хто зможе! До того ж, дивишся на нього, і одразу розумієш, що він того… з розумом не дружить.

– Мамо, мені здається, це вже зайве, – мовчала до цього часу Галина вирішила встати на бік сестри.

– Чи я не правду кажу? Некрасивий якийсь, рудий, ще й шепелявий, – з усмішкою проголосила жінка і закотила очі. – Ти все-таки, Валя, гідна кращого. Поки не пізно, тобі потрібно розлучитися, – додала вона, звертаючись до молодшої доньки.

– Мамо, у Романа руки золоті. До того ж, з лиця воду не пити, – побачивши, як мати тисне на сестру, сказала Галина. – Якщо ти оцінюєш все матеріально, то у нього є квартира, машина, і Валю він любить, це відразу видно.

Світлана Аркадіївна підтиснула губи і презирливо глянула на старшу дочку, яка, на її думку, лізла туди, куди не просять.

– Ти сама живеш одна, хоча тобі вже тридцять, так що не лізь зі своїми порадами, – відігнала Галину мати. – У сорок взагалі почнеш за будь-кого хапатися…

Валентина мовчки слухала матір і сестру і з байдужим обличчям дивилася то на одну, то на іншу.

– Нахвалюєш ти його… Квартира однокімнатна – у хрущівці, машина вітчизняна, соромно комусь сказати, – в загальному, хвалитися зовсім нічим, – надменно заявила Світлана Аркадіївна.

– Валя, ти-то що думаєш? – Галина звернулася до мовчазної сестри. – У тебе є якась думка?

– Не знаю я, мабуть, мама в чомусь права, – зам’ялася дівчина, яка спочатку заступалася за чоловіка, а тут раптом стала піддаватися на думку матері. – Він днями сказав, що мені потрібно шукати роботу…

– Ось бачиш! – Світлана Аркадіївна склала руки на животі. – Вже і до цього дійшло. Страшно уявити, що буде далі!

– А чому Валя має не працювати і сидіти вдома? Мало хто може собі дозволити таку розкіш. Дивуюся, як Роман раніше не загнав її на роботу, – поділилася своєю думкою Галина.

– Не можу зрозуміти, чому ти так рішуче за нього заступаєшся? Сама собі його примітила? – жінка впилася очима в обличчя дочці.

– Тому що я боюся, що своїм тиском ти зіпсуєш моїй сестрі все життя, – спокійним тоном пояснила дівчина.

– Це вже не твоє діло, – грізно рявкнула на старшу дочку Світлана Аркадіївна. – Влізаєш зі своїми порадами. Валя гідна більшого. Якби він її любив, він би зробив усе, щоб вона горя не знала. Буває, що Рома хоча б зовні виділявся, а у нього ні обличчя ні душі, і грошей теж немає…

Валентина, роззаєвши рот, сиділа за столом, ловлячи кожне слово матері.

Наставляння Світлани Аркадіївни дали свої плоди. Дуже скоро дівчина почала висловлювати претензії Роману.

– Як думаєш, ти гідно заробляєш? – спитала у чоловіка дівчина.

– Нормально, а що?

– Я так не вважаю, – похитала головою Валентина. – Мені здається, тобі варто пошукати собі іншу роботу.

– Іншу? Мені і так все підходить, – з байдужею, але злегка настороженою відповів чоловік.

– А мені ні! – категорично промовила дівчина. – Квартира маленька, машина вітчизняна… Навіть перед сусідами похвалитися нічим…

– Дивно, раніше тебе все влаштовувало, – задумливо висловив Роман. – Що змінилося?

– Нічого не змінилося, просто я почала дивитися на тебе зовсім по-іншому. Раніше мені почуття і емоції застилали очі, а тепер я бачу все, як є, – почала виправдовувати себе перед чоловіком Валентина.

– Чудово, – байдуже відповів чоловік, вирішивши, що на цьому вона заспокоїться.

Але дівчина, підбадьорена Світланою Аркадіївною, продовжувала напирати на Романа.

– Слухай, мене починає дратувати твоє невдоволення, – прошепотів скрізь зуби чоловік. – Я все почув, але, попри всі бажання, не можу нічим тобі допомогти.

– Мені потрібен чоловік, який розвиватиметься, а не застигне на рівні, – похмуро заявила Валентина.

– Вибачте, що я не такий! – холодно відповів Роман і, зайшовши у спальню, відкрив шафу, де були речі дружини. – Збирайся!

– Куди я маю збиратися? – піднявши брови, здивувалася дівчина.

– Туди, де буде квартира в новому будинку і іноземний автомобіль, – сухо констатував чоловік. – Ніколи не прощу собі, якщо ти проживеш усе життя з таким невдахою, як я. Я впевнений, що тобі одного разу пощастить, і ти знайдеш людину, яка обсипле тебе золотом і діамантами. На жаль, я так не можу…

Першою про те, що Роман вигнав Валентину з дому, дізналася Світлана Аркадіївна.

– Ось негідник! Хто б міг подумати, що він міг так вчинити?! Не треба було навіть виходити за нього, – стогнала мати і сипала в бік зятя прокляття і всілякі кари за підлий вчинок.

– Я його лише просила розвиватися і більше заробляти, – розмазуючи сльози по щоках, сказала Валентина.

– Що тут казати про нього? Грубіяк, він і в Африці грубіян. Не хвилюйся, ти собі кращого знайдеш, а Роман буде ще кусати лікті і повзти в тебе до ніг, – підбадьорила дочку Світлана Аркадіївна.

Залишившись без квартири та чоловіка, Валентина оселилася в будинку матері в своїй дитячій кімнаті.

– Що ти тепер збираєшся робити? – поцікавилася у сестри Галина, яка приїхала за першим покликом матері.

– Нічого, – з байдужістю відповіла дівчина і уткнулася в телефон.

– А щодо роботи не думала? – прямо натякнула молодшій сестрі Галина.

– Не думала. Навіщо вона мені? Просто знайду чоловіка багатшого за Романа, – діловито відповіла Валентина.

– Чому ти критикуєш сестру? Вона пережила такий стрес, нехай відпочиває, – заступилася за молодшу дочку Світлана Аркадіївна.

Близько двох місяців жінка несла на своїх плечах лежачу на дивані дочку.

Проте незабаром вона зрозуміла, що однією їй не впоратися, тому зателефонувала Галині і вимагала приїхати.

Після роботи дівчина навідалася до матері, вирішивши, що та має до неї якусь термінову справу.

– Не хочеш допомогти сестрі? – осуджуючи, запитала Світлана Аркадіївна.

– Чим?

– Не чим, а в чому, – виправила дочку жінка. – В грошовому плані. Нам обом тяжко.

– Хто змушував тебе капати Валі на мізки і радити розлучитися? – Галина ошелешила матір несподіваною заявою. – Не втручалася б ти, і все було б добре.

– Ось як?! – схопилася за серце Світлана Аркадіївна. – Як у тебе тільки язик повертається таке казати? Ваш Роман болван, підлець і боягуз! Не потягнув таку, як Валя, ось і здався. Знаєш що? Забирайся ти звідси подобру-поздорову! Бачити тебе більше не можу! Замість допомоги ще й звинувачувати нас надумала!

На крик жінки з кімнати плавною ходою вийшла Валентина. Побачивши сестру, вона підперла боки.

– Заступаєшся за людину, яка мене зрадила і виставила на вулицю?

– Ти сама винна! Менше слухай маму…

– Ти ще мене вчити надумала? Думаєш, найрозумніша? Чому ж тоді сама без чоловіка? – закричала Валентина.

Галина похитала головою, слухаючи істерики сестри і матері, і направилася до виходу.

Бажання і надалі спілкуватися з родичами у неї не виникло. Як, власне, не виникло і у Валентини зі Світланою Аркадіївною.