Я непохитна: Ідеальна дружина

Я не зламалася! Ідеальна дружина

Мій коханий покинув мене, коли дізнався, що я вагітна. Напевно, я просто не помітила, що він не любив мене так сильно, як мені здавалося. Ні він, ні його батьки, ні його сестра, яка була моєю близькою подругою, не захотіли навіть побачити свою доньку-внучку-племінницю. Але я нічого і не вимагала. Кожен зробив свій вибір: він знайшов нову подругу, а я народила дитину без чоловіка.

Свого часу мама сказала: «Йди. Впущу назад, якщо зробиш аборт». Мама виростила мене без батька. Вона не хотіла для доньки такої ж долі. Вона мала на це право. Але я ніколи не скажу своїй доньці нічого подібного.

Ми будемо одна одній підтримкою та опорою. У нашому домі не буде плачу через брак грошей і чоловічої допомоги. Я тільки закінчила університет і вже працювала, але змогла влаштуватися в студентському гуртожитку і навіть отримати малосімейку. На зарплату придбала якусь меблі та домашні речі. В мене ж нічого не було. Які там соки-фрукти для вагітної!

Вистачило б на хліб з молоком. Все було: і втома, і сльози, і жахливий недосип.
Але я не хотіла, щоб мене жаліли. Я усміхалася. До мене заходили в гості його друзі. Я говорила про нього тільки хороше, не думала про образи. Мені потрібні були сили для дитини, яку я несла під серцем. Одного разу я почула фразу: ніхто тобі нічого не винен. Грубувато, але по суті правильно. Чому мене хтось має рятувати, якщо я сама взяла на себе відповідальність за своє життя і за життя маленької людини?

Донечка народилася в грудні. Новий рік ми вже зустрічали разом. Мої нові знайомі студенти збиралися, грали на гітарі, пили чай, допомагали по черзі прати пелюшки. Варвара теж допомагала як могла: їла й спала, а в перервах весело гулила. Багато хто казав, що у нас вдома дивовижно радісно і легко. І одного разу я помітила, як один зі студентів став приходити частіше і залишатися довше.

Він був добрим, умілим і, між іншим, красивим. Сашко на 4 роки молодший за мене. Я повісила на серце замок, заборонила собі будувати плани і раділа кожній хвилині, поки ми разом. А потім я побачила його маму. Вона попросила через нього дозволу нас відвідати і… в перший же день назвала мене донечкою.

Тепер ми з чоловіком живемо в іншому гуртожитку. Все в кімнаті зроблено його руками. Він каже, що я ідеальна дружина. З моєю мамою ми помирилися. Вона душі не чає у внучці. На вихідні ми їздимо до його батьків у сусіднє місто. Там Варвара кидається до своєї другої бабусі, і два дні вони не відходять одна від одної.

Я зі страхом думаю: якщо б я правдами і неправдами тримала біля себе людину, яка мене не любила, хіба щось подібне я б зараз мала?! Лише чоловіка, який мене не помічає, свекруху, впевнену, що я зруйнувала життя її синові, почуття провини і сльози в подушку.

Бог дав мені набагато більше, ніж я просила.