Я непохитна: Історія ідеальної дружини

Я не зламалась! Ідеальна дружина

Мій коханий залишив мене, коли дізнався, що я вагітна. Мабуть, я просто не помітила, що він мене не так сильно любив, як мені здавалося. Ні він, ні його батьки, ні його сестра, моя близька подруга, навіть не захотіли глянути на свою дочку-онуку-племінницю. Але я нічого не вимагала. Кожен зробив свій вибір: він знайшов нову подругу, а я народила дитину без чоловіка.

Колись мама сказала: «Йди. Прийму назад, якщо зробиш аборт». Мама виховувала мене без батька і не хотіла для дочки такої ж долі. Вона мала на це право. Але я ніколи не скажу своїй доньці нічого подібного.

Ми будемо одна одній підтримкою й опорою. У нашій хаті не буде скарг на нестачу грошей і чоловічої допомоги. Я щойно закінчила інститут і вже працювала, але влаштувалася в студентському гуртожитку і навіть отримала маленьку кімнату. На зарплату придбала деякі меблі й побутові речі. У мене ж нічого не було. Які там соки-фрукти для вагітної!

Хоч би на хліб з молоком стало. Було все: і втома, і сльози, і страшенний недосип. Але я не хотіла, щоб мене шкодували. Я усміхалася. До мене заходили в гості його друзі. Я говорила про нього тільки хороше, не тримала образи. Мені потрібні були сили для дитини, яку я носила під серцем. Одного разу я почула фразу: тобі ніхто нічого не повинен. Грубувато, але по суті вірно. Чому мене хтось повинен рятувати, якщо я сама взяла на себе відповідальність за своє життя і за життя маленького чоловічка?

Дочка народилася в грудні. Новий рік ми вже зустрічали разом із нею. Мої нові знайомі студенти збиралися, грали на гітарі, пили чай, допомагали по черзі прати пелюшки. Варвара теж допомагала, як могла: їла і спала, а в перервах весело гулила. Багато хто казав, що в нас вдома надзвичайно радісно ​​і легко. А одного разу я помітила, як один із студентів став приходити частіше і залишатися довше.

Він був добрим, умілим і, до речі, гарним. Олександр на 4 роки молодший від мене. Я замкнула на серці замок, заборонила собі будувати плани й тішилася кожною хвилиною, поки ми разом. А потім я побачила його маму. Вона через нього попросила дозволу нас відвідати і… вже в перший день назвала мене донечкою.

Тепер ми з чоловіком живемо в іншому гуртожитку. Все в кімнаті зроблено його руками. Він каже, що я ідеальна дружина. З моєю мамою ми помирилися. Вона душі не чує в онучці. На вихідних ми їздимо до його батьків у сусіднє місто. Там Варя кидається до своєї другої бабусі, і два дні вони одна від одної не відходять.

Я з жахом думаю: якби я всіма правдами й неправдами втримала біля себе людину, яка мене не любила, хіба ж я б мала щось подібне зараз?! Тільки чоловіка, який мене не помічає, свекруху, впевнену, що я зруйнувала її синові життя, почуття вини і сльози в подушку.

Бог дав мені набагато більше, ніж я просила.