Ланчевий манікюр на швидкість у перукарні

В під час обідньої перерви я заскочила в перукарню в Києві, щоб зробити манікюр. Поруч сиділа струнка, гарна дівчина, трохи за тридцять, і, судячи з її мови, наша співвітчизниця. Вона укладалась і щось жваво розповідала. Через шум фена говорила голосно – хоч-не-хоч, а я почала прислухатися…

Я впіймала історію на середині, тому так із середини і почну – не судіть строго.
«Я все думала, що їй подарувати на день народження! Ну, у неї все є, нічим не здивуєш, вона ж у мене справжня красуня і сама може купити все, що хоче, зрештою, юрист. Ми з нею вже сім років як дружимо, ще з університету, чого тільки один одному не передарували. Ну не черговий же шарф, а порадувати мені її хотілося. От що б ти подарувала людині, яка, так би мовити, має все, Оксанко?” – запитала вона у перукаря. Перукар задумалася: “Ну, може, набір там кремів, завжди потрібні…»

“От, саме так, Оксанко! І ось гуляю я в центрі, зовсім поряд і раптом натрапляю на магазин – такий красивий, типу нашої Верховної Ради. Зайшла – і білизна, і всілякі чудеса для особистого життя. Все дуже пристойно. І я вирішила – куплю я їй у цьому магазині набір ароматних кремів, тому що, хоч вона і юрист, з особистим життям у неї щось не дуже. А креми з запахом приваблюють, знаєш! Але не тут-то було. У магазині відразу підскочив до мене такий латино – красень, вислухав мене про креми і виклав на стіл зовсім інші штуковини.

Не знаю, Оксанко, як ми від кремів до цього дійшли, сама не розумію, якось воно само сталося… Коротше, не питай, бо й сама не розумію, як він затуманив мій розум і переконав мене купити… фалоімітатор!»
Вся перукарня затихла. Оксана вимкнула фен і сказала: “Я тобі тут п’ять хвилиночок маслом у кінчики волосся вітру…” Моя манікюрниця витягнула шнур із сушарки для нігтів і суворо сказала мені: “Нема чого їх сушити, самі вже досохнуть.” Всі згуртувалися, щастя, що приміщення маленьке, я приперла стілець ближче, наскільки можливо.

Ну, відразу мені сподобався такий великий, фіолетового кольору, дуже просунутий. Латино показав як працює. Ні, ти не думай – в повітрі помахав, звісно. Дзижчить трохи голосно, як на мене, а так просто супер. Багато програм». У перукарні ніхто вже навіть не вдавав, що займається своїми справами – всі затамували подих.

«До нього додавалася велетенська оксамитова коробка і великий талмуд з інструкціями, – продовжувала дівчина. – Коротше, купила я його, назвала Фіолетовий Тарас, обв’язала рожевими стрічками, заплющила очі і подарувала. Ну, думаю, буде що буде.

Подруга була дуже рада. Ніколи такого не бачила. Ух!
Привезла його додому. Прийшла на митницю. Там попросили сумку на просвіт – привернула увагу велика коробка. Що у вас там? – грізно спитав митник?

Годинник, напевно, “Бреге”, “Убло”? Турбійон? Як називається? На коробці гордо стояло ім’я виробника. Щось таких годинників не знаю, нове щось?
Подруга розгубилась, її кинуло в жар: “Ні, не годинник… це… побутова техніка», – вимовила ледве чутно.

Яка ще побутова техніка в такій коробці – ще більш грізно сказав митник? Будете мені розповідати! Чайник? Бігуді, чи що, ха-ха?
Відчиняйте коробку!

Ну, що робити – вона відчинила.
Всі дуже пожвавились. Митник почервонів. Ті, хто стояв за нею в черзі на просвіт, витягнули шиї. Все ж мій фіолетовий Тарас справив гідне враження!
Його потрібно просвітити, – не здавався митник, – раптом там щось всередині. Діставайте з коробки!

Ок, поставили знову на стрічку. І коробку і Тараса. Він тужно і урочисто поїхав по стрічці. І раптом – до абсолютного жаху подруги Фіолетовий Тарас, вийнятий з коробки, може, від вібрації на стрічці, раптом ожив і радісно задзижчав! І так дзижчачи, звиваючись і перевертаючись, показуючи себе у всій красі, поїхав на просвітку. Боже, провали мене крізь землю, – молилася про себе подруга.
Зібрався невеликий натовп. Молодий чоловік, що стояв позаду подруги, гаряче прошепотів їй на потилицю:
– Навіщо вам він, я ще краще зможу. І я навіть готовий дзижчати.

Тим часом прямо в руки митнику повернувся життєрадісний, обертовий і дзижчачий Фіолетовий Тарас з просвітки. Він тепер привітно миготів ліхтариком, який у нього, виявляється, теж був. Подруга почула, як за спиною голосно захіхікали. “Що це? Угомоніть його нарешті! Забирайте своє господарство”, – скрикнув роздратований митник.

Загалом, червона і спітніла, вона насилу вибралася з натовпу зі своєю напіввідкритою коробкою, в яку ніяк не могла знову засунути Фіолетового Тараса. Він так і стирчав своїм фіолетовим носом з-під оксамитової кришки. Почувала себе дуже популярною з молодим чоловіком, що ув’язався за нею, який готовий дзижчати. Щоб відстав зі своїм дзижчанням, обмінялися номерами.

– Не підвезти вас? – спитав інший пасажир, що стояв за нею. Мене водій чекає… ви не поспішайте, вкладайте його, я зачекаю.
Пригоди Фіолетового Тараса у місті на цьому не закінчилися.

Вона дзвонить мені через два дні і каже з претензією: твій Тарас не працює. Як не працює? – образилася я за Фіолетового Тараса. Перше, що спало на думку – може, він став імпотентом – певно, лежав кілька місяців у магазині без ужитку, може, у них так само все як у людей – начебто не потрібен, він типу, і забуває, як це воно.

Може його віднести у майстерню? В яку?!
Я порадила йти до Славка у майстерню, є у мене такий – майстер на всі руки – от до нього треба.

Прийшла вона до Славка. Славко теж дуже оживився. Взагалі я була горда за мого Фіолетового Тараса – він одразу внушав людям радість і любов до життя!
Очі Славка загорілися, він каже – залиште його на пару годин, а така ви красива дівчина, я і холодильники полагодити можу і пилососи, і люстру повісити – у вас все в порядку вдома з побутовою технікою, можу заїхати, тільки скажіть.
Загалом, поки налагоджували Тараса (виявилось, потрібен був інший трійник) моя подруга обзавелася купою шанувальників і Тарас так і залишився не при справах.

Усі в перукарні задумалися… Помовчали. Знову зашумів фен, сушилка для нігтів – усі повернулися до своїх процедур.
– А де, ти кажеш, магазинчик? – тихо запитала одна з відвідувачок.