Не заглядай у чужі кишені

В Олени знову була міні-суперечка з чоловіком.

– Ти знову витрачаєш забагато!

Олена зітхнула. Такими словами розпочинався майже кожен їхній діалог із чоловіком останнім часом, коли вона демонструвала нову річ свого гардеробу. В останні тижні Олена навіть перестала хвалитися перед Максимом своїми покупками: новими светрами, туфлями чи сумочкою. Проте чоловік неодмінно помічав її обновки і вступав у суперечку.

Об’єктивно, докоряти Олені не було за що. Заробляли вони однаково, і стабільно робили свій вклад у сімейний бюджет. Навіть при всьому бажанні, Максим не міг дорікнути, що утримує дружину чи витрачає більше на загальні потреби. Та чомусь кожна Оленина покупка викликала в нього обурення.

Олена не знала, чому так. Фінансових труднощів у родині не було – іпотеку виплачували стабільно, могли дозволити собі гарний літній відпочинок, та й після всіх витрат залишалося достатньо грошей на різні дрібниці, як, скажімо, новий одяг. Але раптом у Максима прокинувся якийсь несподіваний скнара. Олена довго роздумувала, у чому причина. Вони з Максимом познайомилися ще на першому курсі університету, симпатія переросла у любов, а потім – у міцне почуття та врешті-решт – у шлюб. Після закінчення навчання вони одружилися і ось уже п’ять років були разом. Із цілком щасливими шлюбними історіями – до недавнього часу.

Максим працював у юридичній фірмі, займався цивільним правом, мав великі перспективи стати партнером. Олена ж працювала в великій агенції нерухомості, вела бухгалтерію. Робочий графік обох не дозволяв замислюватися про дитину – хоч їм обоє вже було по двадцять дев’ять. І батьки неодноразово натякали, що пора би вже про дітей думати.

– Оленко, не відкладай це на потім, – говорила їй мати Катерина Петрівна, жвава та спортивна жінка. – Пізно народжувати – ризик великий, дитина може не зовсім здоровою народитися.

Сама Катерина Петрівна народила Олену в тридцять три, на що донька їй завжди нагадувала, що жодних проблем зі здоров’ям у неї не було. Але мати тільки розводила руками:

– Мені пощастило. Але ти не ризикуй, випадок – штука непрогнозована.

Після такої розмови мати зазвичай спльовувала через ліве плече або хрестилася. Олена зітхала про себе, бо переконати її було неможливо.

Батьки Максима теж не відставали – разом просили сина, щоб уже час було і внуків їм подарувати. Двоє, а краще троє.

– У вас все є, – починав свою промову Максимів батько, – і квартира, і машина, і робота. Гроші водяться. Залишай Оленку вдома – нехай народжує! Жінки ж для цього і є.

– Ой, не тисни! – жартома обурювалася його дружина. – Жінки здатні на багато! Але, Максимчику, давай, поторопись, ми хочемо внуків потішити!

Так час минав. Олена і Максим вже трохи звикли до таких розмов, сприймаючи їх як неминучість. Проте батьки не заспокоювалися. Побачивши, що звичайні вмовляння не мали успіху, вони перейшли до активніших дій.

Оленина мати, колись активна і весела, раптом “захворіла”. Полишила свою улюблену скандинавську ходьбу і басейн, а при кожній зустрічі скаржилась на те, як важко їй давалася навіть хатня робота. Чоловік Катерини Петрівни частіше мовчав, підтримуючи її слова ківаючи, та одразу ж відвертався, ніби ця тема йому неприємна.

Олена чудово розуміла, що це були маніпуляції. Ніяких серйозних хвороб у її мами не було – тиск трохи підвищувався, але більше нічого. Ще з молодості вона була спортсменкою, брала участь в обласних змаганнях, вигравала призи. І навіть у свої шістдесят з гаком не втратила форму. Олена не пам’ятала, щоб її мама хворіла чимось серйозним, крім звичайної застуди, і та проходила у легкій формі.

Тому постійні розмови про жахливий стан здоров’я були обманом. Олена чудово бачила, як мама апетитно їла свої улюблені смажені млинці. До приїзду доньки на стільнице завжди стояв м’ясний пиріг і якийсь складний суп – страви, які точно не могла б приготувати тяжко хвора жінка.

Максим, вислуховуючи від Олени скарги щодо маминої маніпуляції, лише усміхався.

– Мабуть, каже, що скоро помре, а внуків так і не понянчить, так? – Обіймав дружину, цілуючи у висок, легко торкаючись губами до шкіри. – Не переймайся, Оленко. Вони просто поспішать події. А ми ж уже все вирішили, правда?

Справді, подружжя вже прийняло рішення. Олена відпрацює ще рік – щоб отримати стаж, який їй знадобиться, якщо після декрету вирішить влаштуватися на хороше місце – і звільниться. Займеться своїм здоров’ям, пройде обстеження, на які постійно бракує часу. І вони з чоловіком вирішать завести дитину. А може, навіть не одну.

Але поки що не поспішали ділитися цими планами з батьками. Ті, певно, закричать “чому так довго”, а зайвий раз заводити людей, які вже й так на взводі, ні Олена, ні Максим не хотіли. Тому розмови про майбутнє потомство вели тільки між собою.

Все йшло більш-менш нормально, крім скарг Катерини Петрівни на здоров’я, до недавнього часу. Поки Максим не почав без видимої причини докоряти дружині за зайві витрати.

Олена деякий час не розуміла в чому справа. Потім сіла і почала переглядати свої витрати в банківському додатку на телефоні. Може, вона дійсно стала витрачати на себе більше, але не помічає цього? А Максим, як дбайливий чоловік, намагається її про це попередити?

Аналіз витрат у додатку показав, що витрати залишилися на тому ж рівні. Олена відклала телефон і задумалася. Отже, причин для докорів справді немає. Може, у Максима на роботі не все добре, і він боїться, що сім’ї почне не вистачати коштів?

Олена вирішила поговорити про це з чоловіком. І на вихідних, коли обоє сіли в залі зваривши собі каву, вона озвучила свої підозри.

Максим похитав головою, відставивши чашку з недопитою кавою.

– Ні, Олено, на роботі в мене все в порядку. Не хвилюйся про це, я б у будь-якому разі не став би приховувати такі речі від тебе.

– Тоді в чому справа? – прямо запитала Олена. – Дивись, я аналізувала свої витрати – вони не стали більше.

Вона показала йому графіки у банківському додатку на телефоні. Максим переглянув графіки і нахмурився.

– Минулого місяця, наприклад, навіть менше витратила, – додала Олена, не розуміючи, чому він хмуриться. – У чому справа?

– Так це все мама, – нарешті неохоче зізнався Максим. – Говорить мені – треба економити, бо у вас на дитину грошей не буде, треба заощаджувати, а ви все витрачаєте…

– То це вона? – медленно вимовила Олена, вже здогадуючись, що – точніше, хто – стоїть за максимовими докорами. – Це твоя мама гроші мої рахує?

Чоловік винувато кивнув. Олена вже хотіла розізлитися, але замість цього засміялась.

– Ось хитрунка! – вона покачала головою. – Ти ж розумієш, що твоя мама вирішила таким чином на нас вплинути? Спочатку змусити мене заощаджувати, а потім прийти з розмовами про те, що у вас вже є накопичення, тож заводьте внуків.

– Так, розумію, – неохоче сказав Максим. – Тільки як я їй це доведу?

– Ніяк, – розвела руками Олена. Задумалася, поглянувши на свою чашку з залишками кави. – Максим, а давай їм розповімо про наші плани? Так, будуть кричати, що ми тягнемо час, але обрисуємо їм ситуацію як є. З моїм стажем і всім іншим. Думаю, вони зрозуміють. Але навіть якщо й ні – гірше не буде.

– Та, напевно… – протягнув чоловік.

– Завтра якраз неділя, запросімо їх на чай і в сімейному колі все обговоримо. Добре? Я щось спечу. Твої батьки люблять мою пісочну випічку, можу зробити.

– Давай, – Максим обійняв дружину і, як завжди, поцілував у висок. – Ти права – краще відкрито обговорювати, ніж за спиною будувати плани.