Це не відпустка моєї мрії!

Вибачте, але в таку відпустку я не хочу!

– У мене чудова новина! – оголосив з порогу Олексій, заходячи у квартиру. – Ми їдемо на відпочинок!

Марта, втім, сприйняла новину без належного ентузіазму. І це здивувало її саму. Адже Льошка вже давно говорив про спільний відпочинок десь на березі теплого моря, куди так хотілося все ж таки втекти з сирого промозглого мегаполісу… І ось нібито плани нарешті почали ставати реальністю. Де ж довгоочікувані емоції?

Льоша, здається, теж уловив зовсім невеселий настрій дружини. Насупився:

– Марто, ти що? Вже передумала?

– Та ні, – Марія зітхнула, намагаючись зрозуміти, в чому ж, власне кажучи, справа. – Просто… Гаразд, розкажи, куди плануєш їхати?

Льоша тут же почав яскраво описувати своє бачення спільного відпочинку. Індонезія, тропічний рай, заповідні острови, варани…

– Комодські варани, уявляєш? – з трепетом говорив чоловік. – Все життя мріяв їх побачити!

Марія не уявляла. Вона бачила згаданих варанів тільки на картинках в інтернеті, де вони здалися їй жахливими і небезпечними. Дивитися на цих гігантських ящірок вона не мала жодного бажання.

– Льош… – нерішуче вставила вона, – а може, все-таки до Туреччини? Ну, по класиці – все включено, готель, пляж, аніматори… Шведський стіл, га? Ми ж відпочивати летимо, а не життям ризикувати.

– У якому сенсі? – негайно знову насупився Олексій. – Які ризики? Екскурсії веде досвідчений гід, він не дозволить нічому такому статися.

Марія тільки рукою махнула. “Такому”, може, і не дозволить. Але для неї це точно буде не відпочинок. Вона б хотіла лежати на пляжі, засмагати і пити газованку, а не бігати з фотоапаратом за варанами. Але левову частку бюджету будь-якої поїздки забезпечував Олексій, тому їй доводилося прислухатися. І погоджуватися.

Чоловік ще довго щось розповідав – про те, як класно буде пожити в тростинному бунгало на березі моря, які страви національної кухні варто спробувати, куди поїхати…

Марта слухала краєм вуха. Льошка, як завжди, вже все вирішив. Її голос тут значення не має.

Власне, так було завжди. Льоша все вирішував сам – яку побутову техніку купити, в який дитячий садочок віддати Іванка, який колір шпалер вибрати. Так, він був розумним і вмів вибирати добре. Але якщо на колір шпалер Марті було, по великому рахунку, байдуже, то на справи, які стосувалися їх спільного проведення часу, вона так просто плюнути не могла.

Втім, донедавна Марія у всьому погоджувалася з чоловіком. Каталася на червоній машині, хоча ненавиділа червоний колір. Відпочивала в божевільних місцях на кшталт Ельбрусу і Камчатки, хоча сама б вважала за краще сочинський пляж. Ходила в аквапарк, а не в ботанічний сад. І так далі, і тому подібне.

Спочатку Марта намагалася переконати себе в тому, що так і треба. Що чоловік просто намагається розширити її межі, вивести із зони комфорту і так далі.

Льошка дійсно був дуже активним – завжди, скільки вона його знала. Відкритим новим віянням, новій моді і захопленням. Марта ж була консерваторкою. Але її батьки в один голос ахали, бачачи, скільки всього нового і класного вміє Льоша. І цю трійцю Марії жодного разу ще не вдалося переконати.

З часом вона сперечатися перестала взагалі. Спробувала полюбити нав’язуваний їй образ життя. Встала на лижі під керівництвом чоловіка. Ледь не зламала ногу, але навіть день у травматології не переконав Льошку, що дружина – ні разу не спортсменка. Стала ходити в басейн, хоча з дитинства не любила воду і навіть на морі вважала за краще тільки “зайти і вийти”, злегка намочивши ноги.

Таких прикладів було безліч. І якщо спочатку нові заняття дійсно привносили в життя Марти щось незвичайне, то поступово ця новизна поступилася місцем тузі.

Марта не розуміла, що з нею відбувається. Льошка був все так же активний і натхненний, фонтанував новими ідеями, одна краща за іншу. Знаходив способи втілювати свої мрії. А Марта просто слідувала за ним як прив’язана.

Іноді їй дійсно здавалося, що вона прив’язана. Що вона – вже не самостійна особистість, а якийсь придаток, якому належить думати так, як думає Льоша, любити те, що любить Льоша, і так далі.

– Гаразд, – нарешті втомлено видихнула вона. – Ти вже все вирішив і спланував. А мене спитати?

Льоша тільки рукою махнув. Мовляв, я ж для твого блага намагаюся, а ти не цінуєш!

– Ну, запитав би я, і що? – сказав чоловік. – Ти б знову мене в свою цю нудну Туреччину потягла!

– “Знову”? – вигукнула Марта. – Що значить “знову”? А ми хіба там хоч раз були?

Льоша відкрив рот, щоб відповісти, але не встиг. Дружину понесло:

– Хоч раз ти запитав мене, де я хочу відпочивати, як жити, яку машину водити?! Ні! Сам все вирішив! Марта те, Марта це, зроби так, захоплюйся цим, а навіщо? Щоб тобі зручно було? Щоб перед друзями хвалитися, дивіться, яка у мене мудра і спортивна дружина, і як ми з нею у всьому збігаємося? Так, чи що? А про мої мрії ти запитав? Дякую, але в таку відпустку я не хочу!

Марта перервалася. Десь у горлі стояв тугий комок, а на очі вже починали навертатися сльози.

– Марто, але ж я люблю тебе… – Льоша, здається, був розгублений і розчарований такою несподіваною атакою з боку завжди тихої і покірливої дружини.

– Ні! – різко заперечила Марта. – Коли люблять людину – так себе не ведуть! Коли люблять, запитують, чого коханому хочеться. Про що він мріє. А не чешуть об нього своє его!

Відчувши, що сльози ось-ось хлинуть з очей бурхливим потоком, Марта вибігла з кімнати.

«Все, з нею хватає! Нехай сам своїх тарганів і варанів фотографує, раз вони для нього важливіші дружини!»

***

Марта сиділа на кухні і мовчки дивилася у вікно. Вона майже заспокоїлася, як мінімум, перестала плакати. Багато всього поганого встигла подумати про чоловіка, позлитися, поплакати, знову позлитися. Ніби заспокоїлася, але десь в серці все одно затаїлися образа і біль.

Гримнула двері, а через секунду на порозі кухні з’явився Олексій. Мовчки поклав на стіл папери.

– Що це? – Марта підняла погляд на чоловіка, здивовано кліпаючи очима.

– Нові квитки, – спокійно сказав Льоша. – Я обміняв. Ми летимо до Анталії.

– Правда? – усміхнулася дружина, подумки шкодуючи, що стільки років терпіла і мовчала.

Марта кліпнула і з вдячністю подивилася на нього, а чоловік обійняв її і поцілував у маківку.

– Прости дурака. Я люблю тебе, Мартуся…