Connect with us

З життя

Мій чоловік живе на дивані, а сусід вражає героїзмом: де справедливість?

Published

on

Мого чоловіка можна назвати королем дивану, а от сусіда — справжнім героєм. Чому життя таке несправедливе?

Мені лише двадцять вісім. Моєму чоловіку — тридцять сім. Ми — молода сім’я з двома чудовими дітками. І начебто живемо у 21 столітті, але іноді це наче повернення в глибоке радянське минуле. Все через те, що мій Андрій дотримується старих поглядів: чоловік повинен заробляти гроші, а жінка — варити борщ і виносити сміття. Ну, хіба це не абсурд?

Коли ми одружилися, я сподівалася, що ми станемо партнерами — в житті, в побуті, у вихованні дітей. Що ніхто не буде навішувати ярлики на кшталт “це не чоловіча робота” чи “сама впораєшся”. Але, на жаль, мій Андрій вважає негідним для себе взяти в руки ганчірку або навіть увімкнути пральну машину. Він не проти раз на місяць протерти пил, якщо його сильно попросити. Але якщо треба приготувати дітям сніданок — ні, це поза його межами розуміння. Сніданок для нього — це таємниця сімох печаток.

І на цьому фоні я не можу не розповісти про людину, яка викликає у мене справжнє захоплення. Сусід. Так-так, звичайний хлопець з нашого ж під’їзду. Його звати Богдан.

Богдан і Наталя — молода пара, їм по тридцять, живуть на поверх вище. Наталя — ділова, впевнена в собі жінка. Працює у великій міжнародній компанії, займає високу посаду, їздить на розкішному авто. Завжди елегантна, впевнена, завжди сповнена справ.

А Богдан наразі тимчасово без роботи. І знаєте, чим він займається? Він… просто чудовий батько та чоловік! Коли народився їхній малюк, він не вдався до алкогольних втіх і не зарився в телевізор. Він пішов… у декрет! Так, саме він.

І ви не уявляєте, як він з цим справляється! Вранці прогулюється з коляскою, потім варить кашу, займається пранням дитячого одягу, потім прибирає, готує обід. Він як супергерой у домашньому фартусі. І у дитини — щастя в очах. Богдан не мріє бути деінде — він просто живе заради своєї родини.

А Наталя, приходячи з роботи, завжди йде до нього з усмішкою. Я дивлюсь на них і не можу не відчути укол заздрості. Вони ніби зійшли зі сторінок книги про щасливий шлюб: закохані, поважаючі одне одного, разом вирішують усе — від пелюшок до планів на відпустку.

Коли я одного разу побачила, як він миє підлогу, наспівуючи дитині в люльці, у мене стислося серце. Не тому, що мій чоловік поганий. А тому, що він не хоче бути таким. Він вважає, що справжньому чоловікові не личить турбуватися про дім.

Інколи я натякаю Андрію: мовляв, поглянь, як Богдан гуляє з сином чи як готує вечерю. А він лише насмішкувато говорить: “Ну, хай, якщо йому нудно жити”. Або: “Скоро Наталя його покине — жінкам такі “підкаблучники” набридають”. І мені хочеться кричати.

Смішно і сумно: невже турбота — це слабкість? Невже любов виражається тільки в оплаті комуналки?

Знаєте, я не мрію, щоб Андрій варив супи гурман або вишивав подушки. Я просто хочу, щоб він хоча б інколи сказав: “Я впораюсь, відпочинь”. Або раз на тиждень здивував мене сніданком у ліжко. Або просто взяв молодшу на руки і сказав: “Йди, подрімай”. Але ні. Він вважає, що це жіноча місія. А він — годувальник.

Тому, коли я бачу Богдана, мені хочеться аплодувати. Не за те, що він кращий за мого чоловіка. А за те, що він — інший. За те, що він вміє любити на ділі, а не на словах. За те, що він не боїться бути “не таким”, яким його вчили бути з дитинства. За те, що в нього вистачило сміливості — бути просто хорошою людиною.

Можливо, мій Андрій колись зрозуміє, що любов — це не лише заробляти гроші. Що щастя жінки — це не тільки квіти 8 березня, а увага кожен день. А поки я просто молюсь, щоб у моїх дітей був такий батько, яким став Богдан для свого сина.

Адже справжня мужність — це не сила рук, а сила серця. І цьому, на жаль, не кожного навчили.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

Роскошный подарок от мужа: золотое кольцо с сапфиром покорило Тамару.

Тамара Леонидовна отмечала юбилей — пятьдесят пять лет. Торжество решили провести с размахом в уютной tavernе на берегу Москвы-реки. Гостей...

З життя24 хвилини ago

Крадіжка в родині: таємниці, що знищили шлюб

Тінь злодійства: як родинні таємниці зруйнували шлюб В темній квартирі на околиці приморського містечка Березанка, де солоний вітер з моря...

З життя39 хвилин ago

Свекруха не приймає зятя: «Привозь тільки себе і дитину»

**Щоденник** Кожна жінка мріє колись зустріти гідну людину, створити міцну родину, народити дітей і знайти щастя. Та, як кажуть у...

З життя1 годину ago

«Досить це терпіти!» — Героїня відмовилася приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон

«Це вже занадто!» — Марія відмовилася приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон Інколи життя підкидає такі історії,...

З життя1 годину ago

Як тепер жити: сестра зрадила мене.

Ото ж, жити далі — наче й не знаю як. Моя ж сестра виявилась зрадницею. З чоловіком ми були, як...

З життя1 годину ago

Сердце, что проснулось

**Пробуждение сердца** В тихом городке, затерянном среди бескрайних лесов и пологих холмов, где осенний ветер играл опавшей листвой, жизнь шла...

З життя2 години ago

Всё твоё останется при тебе

**Всё твоё — с тобой останется** В небольшом городке, зажатом между сумрачными горами и бескрайними серыми полями, где осень дышала...

З життя2 години ago

«Це не його дитина!» — кричала свекруха. А потім він повернувся з кільцем у руці… Запізно

«Це не його дитина!» — верещала свекруха. А потім він повернувся з перснем у руці… Занадто пізно Ніколи не забуду...