Connect with us

З життя

Вибач, що не прийшов на свято, збив дитину на дорозі

Published

on

Василь, пробачай, що тоді на твій день народження не зайшов. Я на дорозі малого зачепив, — Петро залпом випив чарку горілки. — Нещодавно працював на новобудовах, сів у машину, тільки виїхав на дорогу, як цей хлопчина переді мною з’являється на капоті.

Уявляєш? Слава богу, швидкість була невелика.
Вибігаю, дивлюся — хлопчик живий, питаю, як він, каже, все добре. Малий такий руденький, років шість, не більше.

— А де твої батьки? — питаю.
— Мама вдома, — відповідає, — вечерю готує.
— Ну ходімо, — кажу, — до мами. Будемо щось вирішувати.
Привів він мене у під’їзд, вказав на двері квартири, а сам за мою спину сховався. Я дзвоню, відчиняє жінка. Гарна, як таких раніше і не бачив, але якась, як би це сказати, змучена чи що. Очі в неї не світяться. Розумієш?

— Вибачте, — кажу, — тут таке діло. Тільки не лякайтеся, ради бога, але я вашого сина машиною зачепив. З ним все добре, ось він, — витягаю малого із-за спини. — Але, можливо, хочете викликати поліцію?
— Не треба поліцію, — каже вона тихо. — Він вже п’ятий раз таке витворяє.
— У якому сенсі?

— Марко, іди до своєї кімнати, — строгим голосом звертається вона до сина. — А ви проходьте на кухню. Чаю хочете? Або краще кави?
Чай у неї, до речі, смачний виявився. З травами.

— Ви вже вибачте нас, — каже Ірина, так вона представилась. — Марко пару днів тому почув випадково, як я подрузі жалілась, що без чоловіка важко, ось і вирішив таким чином нам тата знайти. Ви вже, як мінімум, п’ятий чоловік, під чиї колеса він стрибає. Двох ледь не до інфаркту довів. Я йому кажу, мовляв, мені крім тебе нікого не треба, а він упертий, весь у діда. Той теж, якщо щось собі в голову вбив — пиши пропавло. Машину-то хоч не сильно подряпав? Може я вам за ремонт заплачу? Не треба? Ну, як знаєте.

А я сиджу, дивлюсь на неї і розумію — все, закохався. Не повіриш, Василь, вперше в житті переді мною сидить моя жінка. Втомлена, в халатику домашньому, ненакрашена. А я відчуваю, що як її втрачу, то хоч з даху стрибай.
— Я, — кажу, — розумію, як абсурдно це все виглядає, але, можливо, ви дозволите в якості компенсації запросити вас з Марком у кіно?
— Не варто, — відповідає. — Ви ж розумієте, Марко знову щось собі нафантазує.

— Я вам не подобаюсь? — питаю.
— Та до чого це? Просто… За інших обставин… А так… Виходить, я спеціально сина під машини підштовхувала, аби чоловіка знайти. Соромно-то як.
— Ну так. А я тоді, виходить, негідник, який вирішив скористатися жінкою у складній ситуації, — жартую. — І горіти нам тепер з вами в аду. Але, якщо вже так сталося, може хоч згоримо в одному багатті?

— Не пам’ятаю, що я там ще ніс, але наступного дня приїхав я за ними і повіз у кіно «Трансформерів» дивитися. Потім у ресторан. Потім…
Коротше, Василь, я чого приїхав. Весілля у нас у червні. Потрібен фотограф. Справишся? Дивись, які вони фотогенічні.
Петро дістав телефон і показав фотографію усміхненої рудоволосої красуні і юного хлопчика, що сидить поруч з нею.

Тепер я точно знаю, що у Купідона немає крил. Зате є купа рудих веснянок і не вистачає двох молочних зубів. І звуть його Марко. А прізвище… Втім, прізвище йому Петро скоро дасть своє. У цьому я не сумніваюся.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + 4 =

Також цікаво:

З життя25 хвилин ago

Find Your Destiny. No Need to Rush. Everything Has Its Own Time.

Poppy had a longstanding, slightly odd tradition. Every year, on the eve of NewYears, she would visit a fortuneteller. Living...

З життя1 годину ago

A cat’s heart beat dull in its chest, thoughts scattering, its soul aching—what could have driven the lady to hand it to strangers, why did she abandon it?

**Diary 26June2026** When I moved into my modest onebed flat on a quiet backstreet in Manchester, the only thing I...

З життя2 години ago

Max concealed a regret that he rushed the divorce. Clever men make mistresses a holiday, but he turned hers into a wife.

The buoyant mood that had lifted me as I pulled into the driveway vanished the moment I slipped the car...

З життя3 години ago

— Circumstances don’t just happen; people create them. You set up the situation that let you dump a living creature on the street, and now you want to change it only when it suits you.

Oliver walked home from the works on a bleak winter night, the sky a dull shroud of dullness. As he...

З життя4 години ago

— No one drove them away, — both parties replied, — yet they simply didn’t want to stay! Let them come! We’ll be delighted.

Sit down! Were not home! Peter said calmly. Someones ringing! Milly froze, pulling herself up from the sofa. Let them,...

З життя5 години ago

— I couldn’t throw him away, Mum, — whispered Mike. — You understand? I couldn’t.

Michael is fourteen, and the whole world seems to be against him. More precisely, nobody wants to understand him. Here...

З життя6 години ago

Whoa, Dad, They’re Welcoming You—Why Did You Need That Health Spa When Home Is Already an All‑Inclusive?

When David handed Ethel the keys to his flat, she felt the moment was sealed: the lock was finally hers....

ES7 години ago

Se limitó a contemplar la fotografía de su madre dentro del medallón mientras el olor a pan recién horneado llenaba el pequeño local.

La hija de Lucía se llamaba Alba Romero. No abrazó a Sebastián ni hizo preguntas sobre la finca. Se limitó...