Така неймовірна історія, але заснована на реальних подіях!

В основу цієї історії покладені справжні події, хоча її складно з чимось зрівняти!

— Я навчалася в 17-й школі, а ти?
— І я, — Олег підняв брови, дивлячись на дівчину. Досить дивний збіг, але ж у житті трапляється всяке.

Дивно, що й імена у них теж були однакові. Олег та Олена, ніби не існувало інших імен на світі. Але це ж не завадить закоханим бути разом!

З Лєною вони познайомилися не так давно у супермаркеті. Історія трохи безглузда, але, мабуть, доля не знайшла кращого способу зустріти їх в такому місці. Олег не міг визначитися з вибором оливок, а дівчина, проходячи повз, просто підказала потрібну марку. Вони зав’язали розмову, обмінялися контактами. Хто знає, чим закінчиться кожна така зустріч, а тому Лєна, коли Олег запросив її на побачення, погодилася.

Чоловік вже був у шлюбі, відчув на собі сімейний побут і зраду, а Лєна поки не квапилась у цьому житті, вірячи, що щастя обов’язково знайде її. І тепер у них було вже п’яте побачення. Олег виглядав на свої 35, вже встигнувши набрати невеликий живіт і втратити частину волосся. Завдяки генам по батьковій лінії, чоловіки в його родині починали втрачати волосся вже з тридцяти. Брюнет, зріст у межах 180 см, і, як казала його колишня дружина, досить симпатичний. Але це не завадило їй завести роман на стороні. Додайте до цього начитаність, почуття гумору і хороші манери — виходить досить непоганий чоловік.

Лєна була на десять років молодшою. Красива дівчина з густим каштановим волоссям до плечей, стрункою фігурою та виразними карими очима. Посмішка, як вона сама казала, була її візитівкою, і Олег це відзначав. Вона дійсно могла розташувати до себе будь-кого. Чоловіку подобалася її наївність, але водночас Лєна не була нерозумною. Ще одна її візитівка — це витонченість мови. Він поринув у цей голос, розчинявся і хотів ще більше.
— Ти пам’ятаєш пані Марію? — вирішив повернутися до спогадів Олег.
— Авжеж, — засміялася Лєна, — у неї ж була така перука, — вона показала рукою на голові форму, і вони розсміялися.

— Олег Петрович?
— Чехов? — не зрозуміла Лєна.
— Кривоніс.
— Вчитель праці, — кивнула дівчина. — Так, був у хлопців.

Вони прогулювалися парком, тримаючись за руки, обговорюючи свої плани на майбутнє. Олегу подобалося, як Лєна говорила про життя, мрії та цілі, а ще про любов до літератури. Виявилося, що Лєна не просто читає, у неї навіть є свої книги, досить популярні серед інтернет-читачів.

Це була дивовижна дівчина: світла, ніжна, цілеспрямована. І Олег зрозумів, що страх перед другим шлюбом відходить, повертаючи впевненість у тому, що не всі жінки однакові.
Одного разу, сидячи в гостях у Лєни, вони вирішили переглянути старі альбоми з фотографіями.
— Яка ж ти була гарна, — зробив комплімент Олег.
— А зараз? — вирішила підловити його на слові Лєна.
— А зараз просто красуня!

Лєна опустила погляд, від його лестивих слів стало тепло на серці. Чоловік їй подобався. Різниці у віці вона зовсім не відчувала, бо з Олегом було затишно і по-домашньому. Не хотілося прикидатися, щоб здаватися кращою, можна просто бути собою.

— Не може бути! — Олег був настільки вражений, що не вірив власним очам. Перед ним було його фото з 1-го вересня, коли він переходив в одинадцятий клас. Точніше, майже таке ж, зроблене з іншого ракурсу, але сумнівів не могло бути, на фото він з незнайомою дівчинкою. Трохи вицвілі знімки навіювали спогади з далекого минулого, коли йому виповнилося 17 років. Класний керівник оголосив, що Олегу випала честь нести першачка. Ще ж би! Серед п’яти класів випускників вибрали саме його: відмінника, підоющого надії. Був ще й Роман Горошко, його вічний суперник, але обрали саме його. Дивлячись на забуте, чоловік мимоволі викликав у пам’яті спогади.

День видався прекрасним і теплим. Біла випрасувана сорочка, чорні штани з ременем, блискучі розпещені чорні черевики. До нього підвели якусь дівчинку, звичайно, він її абсолютно не пам’ятає, вона була маленька, худенька і трохи налякана. Дивилася на нього знизу-вгору, а він зовсім не звертав уваги, шукаючи в натовпі Оксану Сергієнко. Однокласниця давно подобалася Олегу, і на 1-е вересня він вирішив зважитися і зізнатися. Вона посміялася і відмовила, але спробувати вартувало, тому він досить добре пам’ятає той день.

І ось перед ним фото, де на лівому плечі сидить дівчинка в білій блузці та таких же колготках, чорній спідниці, лакованих туфельках, а на голові два неймовірно великі банти.
— Це хто? — Олег не може відірватися від знімка, все ще не розуміючи, як він тут опинився.
— Я, — відповідає Лєна, не розуміючи, що саме здивувало чоловіка.

Він вглядається в обличчя дитини, а потім переводить погляд на дорослу жінку.
— А це я, — його палець зупиняється на сімнадцятирічному парубку, а на обличчі з’являється дивна усмішка.
— Як таке можливо? — не розуміє Лєна, підсуваючи до себе альбом.

Вона уважно вивчає підлітка, в чиїх рисах вгадується Олег.
— Не може бути! — тепер вже вигукує вона, ошелешено дивлячись на чоловіка. — То він…
— Це доля, — знизує чоловік плечима, все ще не вірячи в те, що відбувається.
Ось так сталося, що Олег запам’ятав те 1-е вересня як важливий день у своєму житті. І нехай Оксана Сергієнко тоді відмовила, а долі довелося його помучити стільки років, тільки зараз він зрозумів, що в той день ніс на плечі свою майбутню дружину. А Лєна тремтіла дзвінким дзвоником, розносячи його голос по окрузі.

Вони одружилися. Це було досить просте весілля, але таке щасливе. І як годиться, наречена плакала, а чоловік обіймав її і відчував: ну ось вона, та, що дарована долею. Вдруге за своє життя Олег тримав наречену на руках, тільки тепер вони знали одне одного.

Нині в Лєни і Олега двоє синів, яким 14 і 13 років. Жінка залишилася в літературі, даруючи читачам нові романтичні світи, адже те, що сталося з нею, навмисно не вигадаєш.