Несподівана зупинка авто і загадкова подорож дівчини з серйозним водієм.

Автомобіль різко загальмував і зупинився. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тому дивне бажання підвезти незнайому дівчину, яка голосувала на узбіччі, було йому зовсім не властиво.

Дачне селище, де в Олексія з матір’ю був затишний і теплий будинок, знаходилося за 15 кілометрів від міста. Жити там влітку було справжньою насолодою, і Олексій завжди вирушав на роботу близько 7 ранку, адже в цей час дорога була досить пустельною і вільною, а ліс навколо навіював приємні думки та спогади.

Дівчина підбігла до автомобіля і, усміхаючись, заглянула в відкрите вікно.
– Добрий день, – з весело майже заспівала вона, – до міста не підвезете?

– А ви не боїтеся сідати до незнайомого чоловіка в автомобіль посеред лісу? – невільно усміхаючись, запитав Олексій.

– Та чого ж вас боятися, – відповіла дівчина, – у вас машина дорога і очі добрі. Для чого ж вам з такою машиною і такими очима неприємності мені робити?

Олексій засміявся. Такої наївності та простоти він давно не зустрічав і, чесно кажучи, був цілком упевнений, що їх уже не існує в природі.

Виросла в селі Леся була відкритою і довірливою. І коли Олексій через три тижні після їхнього знайомства зробив їй пропозицію, вона, не роздумуючи, погодилася. Занадто солідним і красивим здавався їй цей молодий чоловік.

«Ну, просто, як тітка Надя нагадала, так і вийшло», – тихенько про себе думала Леся, міцно тримаючи Олексія за руку і з побоюванням дивлячись на його маму, для якої звістка про майбутнє весілля була подібна до легкого землетрусу.

Після весілля Леся і Олексій переїхали в міську квартиру Олексія. На дачі жити було не зовсім зручно. Та й мама Олексія особливої любові до невістки не відчувала.

– Дивуюся тобі, сину, – часто казала Вікторія Павлівна Олексію, коли той приїздив провідати її, – невже ця сільська красуня була єдиним гідним варіантом серед усього твого оточення? – сумно зітхала вона і хитала головою з красиво укладеним волоссям.

Олексій усміхався, але з матір’ю не сперечався. Він не хотів пояснювати, як спокійно і сито йому було в його маленькій і затишній родині. Мама Олексія була дамою холодною і стриманою. Тому для Ігоря відкрита і ласкава Леся була чимось подібним до мами і дружини в одній особі.

Минуло кілька років. У Лесі і Олексія народилася чарівна дівчинка Маша. Леся в неї душі не чула, і бабуся потроху почала теплішати. Вона бачила, як Леся любить і балує її сина, як строго і розумно виховує доньку. Вікторія Павлівна, хоч і була дамою жорсткою і навіть трохи цинічною, але визнавати свої помилки вміла.

Тому Олексій зовсім не здивувався, коли одного прекрасного дня вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з онучкою пожити на дачі кілька днів.

– Льош, я її боюся, – канючила Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.

– Ну не з’їсть же вона тебе, – сміявся Олексій і ласкаво цілував дружину в шию.

– З’їсть, з’їсть, – стогнала Леся, – і Машкою закусить. А ти потім будеш жалітися і плакати, а пізно буде, – переконливо завершила Леся і навіть пустила для порядку сльозу.

Але нічого не допомагало. Олексій забрав у дружини кошик з їжею, завантажив життєрадісну, блакитнооку Маню, всадовив на переднє сидіння впираючу дружину, і вся сім’я, голосно сперечаючись, вирушила в дорогу.

Вікторія Павлівна гостям була щиро рада. Вона усміхнулася Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчена.

З цієї хвилини і почалася їхня дивовижна дружба. З кожним днем відносини між свекрухою і невісткою ставали дедалі ближчими і довірливішими. Леся вийшла на роботу, а Маня часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книги, вчила гри на фортепіано і займалася з нею англійською мовою. Справа в тому, що Вікторія Павлівна була перекладачем-синхроністом, і допитлива дівчинка із задоволенням слухала її цікаві історії про закордонні подорожі і зустрічі із цікавими людьми.

Минуло ще кілька років. Одного дня Леся з Манюньою приїхали до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і здавалася напруженою і нетовариською.

– Лесю, що трапилося? – турботливо запитала Вікторія Павлівна. – Чи не захворіла ти, бува?

Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко розплакалася.

– Льоша вже півроку, як не живе з нами, – раптом крізь сльози, важко вимовила Леся. – спочатку він просто іноді не приходив додому. Казав, що багато працює. А потім і зовсім зникати почав на кілька днів. Приходить, переодягнеться, Машку поцілує, мене відштовхне і знову йде. Спочатку думала, неприємності у нього на роботі.

Грошей ми майже рік, як не бачимо. Але нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано. Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відкриваю, а там дама стоїть. Красива така, доглянута. В капелюсі. Сумочка у неї дорога. Я такі тільки по телевізору бачила, – Леся трохи заспокоїлася, перевела подих і продовжила:

– Ти, – каже, – жебрачка, і Льоша не пара для тебе. Він тепер зі мною буде жити, а ти з квартири вимітайся, та дочку свою глупу забери. Нам з Льошею і без твоєї дівчинки невихованої буде, чим зайнятися.

– Я не глупа і дуже навіть вихована, – раптом повідомила дорослим Маша і ображено відвернулася. Вікторія Павлівна і Леся не почули, як вона тихенько пробралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.

– Звісно не глупа, – підтвердила Вікторія Павлівна і випрямила спину. – Ти у мене дівчинка розумна і вихована. Тому жити ми з тобою будемо разом і маму з собою заберемо.

Леся витерла сльозу і з подивом подивилася на Вікторію Павлівну. Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що він розлучається і сподівається, що мати найближчим часом переведе заповіт на дім, вона це сприйняла спокійно і з гідністю. Адже заповіт вже дійсно був перероблений.

Просто Вікторія Павлівна забула сказати синові, що тепер власниками дому стали його колишня дружина і блакитноока Маня, яка в цей момент так щиро і безтурботно тріпала, як завжди, красиво укладене улюблене бабусине волосся.