Connect with us

З життя

Я звинувачую себе в тому, що не відчуваю любові до власного сина

Published

on

Я звинувачую себе в тому, що не люблю власного сина

Інколи доля ставить перед нами запитання, на які неможливо знайти однозначної відповіді. А буває й гірше — ми самі стаємо цим запитанням, з яким не знаємо, як далі жити. Ця історія не моя, але з того часу, як я її почула, вона не дає мені спокою.

Мене звуть Оксана, я виросла в багатодітній родині. Нас було семеро: мама, тато й п’ятеро доньок. Я — наймолодша. І з самого дитинства, скільки себе пам’ятаю, в моїй голові крутилася одна нав’язлива думка: кого з нас мама любить найбільше?

Я часто чіплялася до неї з цим питанням, особливо коли залишалися наодинці. Але мама ніколи нікого не виділяла. Її відповідь була незмінною: «Я люблю вас усіх однаково. Ви — мої діти, і любов у мене до вас одна — материнська». Тоді мені здавалося, що це ухильна відповідь. Та зараз, озираючись назад, я розумію, що це була єдина правильна позиція. Мама була мудрою. Завдяки її рівному ставленню ми з сестрами виросли єднаними, завжди готовими прийти одне одному на допомогу.

А от я сама — мама лише однієї дитини. Тому навіть уявити не можу, що відчуває батько, у якого кілька дітей. Але нещодавно мені довелося поспілкуватися з жінкою, чий досвід змусив мене задуматися про речі, які я ніколи не наважувалася уявити.

Її звуть Соломія. Ми познайомилися, коли вона прийшла працювати до нашого відділу. Швидко знайшли спільну мову, почали обідати разом, ділитися особистим. Я завжди любила слухати про життя інших — так пізнаєш не лише людину, а й свої власні тіні.

Соломія часто розповідала про свою доньку: як та вчиться, працює, допомагає по дому. Показувала фотографії, тішилася кожному досягненню. Я слухала її з усмішкою і трохи заздрила — от такі ж турботливі, люблячі мами бувають.

Але одного разу вона обмовилася про подарунок, який отримала від… сина. Я навіть перепитала: «СиЯ аж підскочила: “Си́на? Ти ж ніколи не згадувала, що в тебе є ще одна дитина!” — а Соломія тільки гірко посміхнулася й почала розповідь, від якої у мене похололо в грудях.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 1 =

Також цікаво:

З життя23 хвилини ago

Повернення з минулого: зрада та прощення

Щоденник: Повернення з минулого – зрада та прощення Я складала речі у валізи, готуючись до переїзду до коханого чоловіка, коли...

З життя27 хвилин ago

Слідами минулого: шлях до родинного тепла

Тіні минулого: подорож до родинного тепла Олег із Софією збиралися в гості до її батьків у невелике містечко на березі...

З життя34 хвилини ago

Загадкові підозри на обрії дачного сезону

Тінь підозр на дачному обрії Оксана, сидячи у своєму затишному будиночку в передмісті Львова, перегортала старий блокнот у пошуках номера...

З життя35 хвилин ago

Она собирала объедки. Ресторатор раскрыл жуткую правду, следуя за ней.

Георгий Соколов — владелец известного ресторана «Медвежий Угол» в самом сердце Москвы. Заведение, перешедшее к нему от отца, славилось безупречной...

З життя1 годину ago

Примари минулого: шлях до родинного затишку

Тіні минулого: подорож до родинного тепла Олег і Світлана збиралися в дорогу до її батьків у маленьке містечко над Десною....

З життя1 годину ago

Письмо в бардачке старой машины изменило мою жизнь

Он оставил письмо в бардачке своей старой “Лады”… и этим перевернул мою жизнь. Прошлый год был настоящим испытанием. Я —...

З життя1 годину ago

Загадка таємничого дарунка

Таємниця обіцяного подарунка У просторній залі ресторану в центрі Львова греміло весілля Оксани та Тараса. Гості веселилися, музика лилася рікою,...

З життя2 години ago

Відкладена мрія: зрада та визволення

Мрія, відкладена на потім: зрада та звільнення Скільки себе пам’ятала, Оксана мріяла про подорож до Франції. Вона уявляла, як гулятиме...