Connect with us

З життя

Я звинувачую себе в тому, що не відчуваю любові до власного сина

Published

on

Я звинувачую себе в тому, що не люблю власного сина

Інколи доля ставить перед нами запитання, на які неможливо знайти однозначної відповіді. А буває й гірше — ми самі стаємо цим запитанням, з яким не знаємо, як далі жити. Ця історія не моя, але з того часу, як я її почула, вона не дає мені спокою.

Мене звуть Оксана, я виросла в багатодітній родині. Нас було семеро: мама, тато й п’ятеро доньок. Я — наймолодша. І з самого дитинства, скільки себе пам’ятаю, в моїй голові крутилася одна нав’язлива думка: кого з нас мама любить найбільше?

Я часто чіплялася до неї з цим питанням, особливо коли залишалися наодинці. Але мама ніколи нікого не виділяла. Її відповідь була незмінною: «Я люблю вас усіх однаково. Ви — мої діти, і любов у мене до вас одна — материнська». Тоді мені здавалося, що це ухильна відповідь. Та зараз, озираючись назад, я розумію, що це була єдина правильна позиція. Мама була мудрою. Завдяки її рівному ставленню ми з сестрами виросли єднаними, завжди готовими прийти одне одному на допомогу.

А от я сама — мама лише однієї дитини. Тому навіть уявити не можу, що відчуває батько, у якого кілька дітей. Але нещодавно мені довелося поспілкуватися з жінкою, чий досвід змусив мене задуматися про речі, які я ніколи не наважувалася уявити.

Її звуть Соломія. Ми познайомилися, коли вона прийшла працювати до нашого відділу. Швидко знайшли спільну мову, почали обідати разом, ділитися особистим. Я завжди любила слухати про життя інших — так пізнаєш не лише людину, а й свої власні тіні.

Соломія часто розповідала про свою доньку: як та вчиться, працює, допомагає по дому. Показувала фотографії, тішилася кожному досягненню. Я слухала її з усмішкою і трохи заздрила — от такі ж турботливі, люблячі мами бувають.

Але одного разу вона обмовилася про подарунок, який отримала від… сина. Я навіть перепитала: «СиЯ аж підскочила: “Си́на? Ти ж ніколи не згадувала, що в тебе є ще одна дитина!” — а Соломія тільки гірко посміхнулася й почала розповідь, від якої у мене похололо в грудях.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − вісім =

Також цікаво:

FR18 хвилин ago

Ce que Bastien a compris trop tard sur la forêt de Rambouillet

J'avais quarante-trois ans, un GPS professionnel dans mon sac à dos et douze ans d'expérience comme guide de randonnée. Alors...

ES1 годину ago

# La deuda que se venció

Antes pensaba que lo peor que un hombre podía hacerle a su esposa era ignorarla en una fiesta. Ahora sé...

EN4 години ago

Next.

— The Debt My Father Never Told Me About The rain hadn't stopped since Tuesday, and by the time they...

FR5 години ago

# La clé qu’elle n’a jamais rendue

« Vous avez jusqu'à vendredi. Après, on change la serrure. » Élise Beaumont a répété cette phrase deux fois, comme...

UA5 години ago

Заголовок для звіту

**Три тижні на милицях: як весілля з тридцятьма гостями стало для одного одеського чоловіка найважчим уроком у житті** Я двадцять...

FR5 години ago

Une femme de ménage à Lyon, et l’enfant qui a porté sa blouse

Je m'appelle Julien Rocher, j'ai quarante-trois ans, et je dirige — enfin, je dirigeais à l'époque — les activités les...

UA5 години ago

# Хлопчик, що обманював маму заради собаки

Тарасик стояв біля смітників на Пасічній і не міг зрушити з місця. Звідкись із купи картону долинало тонке скавуління —...

ES5 години ago

Herencia en disputa

**Sábado, 3:40 de la tarde. Un dúplex en la calle Kedzie, Pilsen, Chicago.** —Empaca tus cosas, Rosario. No lo compliques...