Коли чоловік вигнав мене на вулицю, жити не хотілося. Через роки я зрозуміла, що це було на краще.

Коли чоловік вигнав мене на вулицю, жити не хотілося. Але зараз я розумію, що це було на краще.

Вийшовши заміж за кохання, я й уявити не могла, які випробування на мене чекають. Після народження доньки я набрала 17 кілограмів, і з того моменту моє життя змінилося до невпізнання.

Чоловік почав знущатися з мене, називаючи «коровою» і «свинею», перестав бачити в мені жінку. Він постійно ставив у приклад дружин своїх колег і друзів, стверджуючи, що вони виглядають чудово, а я, на його думку, перетворилася на «чудовисько».

Його слова розривали мені серце. Потім я дізналася про його молоду коханку, про яку він навіть не намагався ховатися. Він відкрито розмовляв з нею по телефону, листувався, а ми з донечкою стали йому байдужі.

Нічми я плакала, але поділитися ні з ким не могла. Я сирота, без родичів, а подруги віддалилися після мого заміжжя. Чоловік відчував свою безнаказаність і почав піднімати на мене руку. Його дратувало, коли донька плакала вночі; він кричав на мене, вимагаючи, щоб я її заспокоїла, погрожуючи викинути нас з дому.

Ніколи не забуду того дня. Чоловік повернувся з роботи і з порогу вимовив: «Забирайся з квартири». На дворі була майже ніч, падав сніг. З однією сумкою і дитиною на руках я стояла під будинком, не знаючи, куди йти. Він навіть не дав мені зібрати речі. Поки я намагалася зрозуміти, що відбувається, до під’їзду під’їхало таксі, з якого вийшла його коханка з валізою і піднялася до нашої квартири. У кишені в мене були лише дрібні купюри — більше нічого.

Єдиним варіантом було йти в лікарню, де я колись працювала. На щастя, на зміні була знайома медсестра, яка пустила нас з донечкою переночувати.

Вранці я пішла до ломбарду, здала хрестик на ланцюжку — єдину пам’ять про матір, сережки, подаровані чоловіком перед весіллям, і обручку. За оголошенням знайшла бабусю Катрю, яка здавала кімнату на околиці міста. Вона стала для нас рідною. Завдяки тому, що вона доглядала за донькою, я змогла влаштуватися на роботу.

Без освіти я працювала розкрійницею на м’ясному комбінаті, а вночі мила під’їзди. Потім у моєму житті з’явилася жінка, у якої я прибирала. Вона запропонувала мені роботу адміністратором у своїй фірмі з хорошою зарплатою. Саме їй я завдячую тим, що вступила до інституту, закінчила його і отримала диплом юриста.

Тепер моя донька вчиться в університеті, у нас є трикімнатна квартира, машина, ми кілька разів на рік їздимо відпочивати за кордон. Моя юридична фірма процвітає, і я вдячна долі за те, що багато років тому чоловік мене вигнав. Інакше я б не досягла успіху.

Нещодавно ми з донькою вирішили купити ділянку за містом для дачі. Знайшли гарний варіант недалеко від Києва. Яка ж була моя подив, коли двері нам відчинив колишній чоловік, а за його спиною стояла та сама коханка, тепер уже розпусна. Мені хотілося вилити на нього всю злість, але я просто мовчки дивилася йому в очі. Переді мною стояв п’яний чоловік з пивним животом і боргами. Саме тому вони й продавали будинок. Ми мовчки постояли, потім я покликала доньку, і ми поїхали.

З бабусею Катрею ми досі підтримуємо зв’язок, часто відвідуємо її, привозимо солодощі, допомагаємо. Я ніколи не забуду, як вона вчасно простягнула мені руку допомоги. І Олену, мою колишню роботодавицю, теж пам’ятаю — вона дала мені шанс повірити в себе і досягти успіху.