Connect with us

З життя

«Він їсть за трьох, а думає лише про себе: замість чоловіка в мене вдома холодильник»

Published

on

Я вважала, що замки на холодильник — це тільки жарти. Таке собі інтернет-прикол. А потім побачила його на власні очі — залізний замочок з ключем, на полиці серед дрібничок для дому. Стояла, дивилась і вперше в житті подумала серйозно: а може, дійсно купити? Ховати не від дітей і не від злодіїв. А від власного чоловіка…

Мене звуть Соломія, мені тридцять, живу з чоловіком і донькою у Львові. Працюю, кручуся, немов у колесі. Але, попри весь клопіт, найбільше виснажує не робота, не дитина, а людина, з якою ділю дах. Мій чоловік, Богдан, не бачить нікого, крім своєї тарілки. Він їсть. Постійно. Без упину, без міри, без сорому.

Я повертаюсь додому втомлена, знаючи, що в холодильнику запас на вечерю — шматок м’яса, трохи сиру, може, йогурт для доньки. А відчиняю дверцята — а там пусто. Не половину з’їв, а все. Без питань, без попечат. За ніч. Ковбаски, сир, навіть полуницю, куплену для дитини — все зникає. Ніби в прірву.

Нещодавно купила дитині суниці. Знаєте, які зараз дорогі ягоди не в сезон? Але донечка побачила у магазині й попросила. Я не змогла відмовити. Вдома вона їла по одній, з таким захопленням, з такою радістю… Я свідомо відклала половину на ранок, поставила в холодильник. Прокидаюся — контейнер порожній. Він з’їв усе. До останньої ягоди. І ще й сміється: «Ну то піди, купи ще! Гроші ж є, у чому проблема?»

А проблема, Богдане, у тому, що ти взагалі не думаєш! Ні про доньку, ні про мене! Не спитай, не поцікався, просто з’їв, ніби це твоє. А я — як служниця, тільки встигаю купувати й готувати. Долаєш останній шматок — і що? Ні докору сумління, ні бажання якось виправити.

Він виріс із матір’ю, яка з дитинства годувала його до відвалу. Величезні порції, постійні смаколики. Він високий, колись займався спортом, але звички лишилися. А я? Я змалку звикла до міри. Намагаюся й доньку так виховувати — не до ситості, а до розуміння. Але з батьком у неї зразок інший: з’їсти все і відразу.

Я не прошу заощаджувати. У нас із грошима все гаразд: я працюю у дизайнерському бюро, він — у транспортній компанії, доходи стабільні. Справа не у грошах, а у повазі. У вмінні думати не лише про себе. Побачив — подумай, для кого це. Донька просила? Дружина відклала? Невже так складно?

І ось я знову стою перед холодильником. Знову пусто. Знову гнів збирається десь під серцем. Я втомилася. Я не на кухню виходила заміж. Я хотіла бути коханою жінкою, матір’ю, партнеркою. А не постачальником їжі для дорослого чоловіка, який у домі бачить лише тарілку й диван.

Я йому кажу — ти не живеш із сім’єю, ти живеш як самотній, просто з повним доступом до нашого холодильника. А він лише махає рукою: «Ти погана господиня, коли їжа не затримується. У нормальних дружин усе під рукою». Серйозно? То may, и пральну машинку на мене запишемо?

Дедалі частіше думаю — можливо, потрібен не замок на холодильник, а ключ до власного життя. Такого, де я не зобов’язана бути обслуговуючим персоналом. Такого, де мої бажання хтось враховує. Такого, де я — не просто дружина, а людина, яку чують і поважають.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 4 =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Одна на вирішальному бою

Українських маяків Оксана вперше побачила маяк у книжці, коли їй було п’ять. На малюнку він стояв самотній і високий, а...

З життя25 хвилин ago

Чекаючи на тишу, натрапляю на шум

Чекаю тиші, а отримую галас — Марічко, я ж просила — тільки наша родина! — Оксана, стоячи біля плити, обернулася...

З життя1 годину ago

Непройдений тест на зв’язок

**Щоденник** Я розмішувала молоко у дитячій каші, коли Іван намагався з кубиків збудувати «найвищий у світі ліфт». За столом покхилювала...

З життя1 годину ago

Я посадила дерево замість нас обох.

Вона не встигла посадити дерево. Я зробила це за нас Оксана сиділа за старим дерев’яним столом у вітальні, тримаючи в...

З життя2 години ago

Солодкі і гіркі розчарування

“Торт та інші розчарування” Олена збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Соломії, її...

З життя2 години ago

Непокірна донька

— Оленко, ти знов свою тканинну дурницю в хату принесла? — сердито питала мати, зустрічаючи доньку на порозі. — Це...

З життя3 години ago

Пиріг для порозуміння

**Пирог примирення** — Олеся, клянусь, якщо цей Петро Іванович ще раз постукає у стелю, я подам на нього в суд...

З життя3 години ago

Три жінки, одна кухня і безкрайня суєта

Три жінки, одна кухня й жодної згоди — Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок — мама. Середа — Зінаїда Аркадіївна. Четвер...