«Свекруха запросила в гості: як наші діти витримали лише добу»

«Лише добу — і нас випхали»: як свекруха запросила в гості, а потім таки не витримала наших дітей

Коли свекруха Марія Іванівна запросила нас на вихідні у свій заміський будинок під Києвом, я, чесно кажучи, не готова була їхати. Наші стосунки завжди були… м’яко кажучи, прохолодні. Ми не сварились, але й тепла між нами не було. Вона дзвонила рідко, лише щоб запитати, як усе у онуків, і я тільки раділа, що спілкування обмежується двома фразами. Та після виходу на пенсію вона раптом вирішила стати «бабусею року» та побачити дітей. «Приїжджайте на шашлики, повдихаємо свіжого повітря, відпочиньте!» — наполягала вона. Що ж, якщо чоловікові не важко, а дітям буде цікаво, я погодилась.

Чоловік навіть відпросився з роботи раніше. Приїхали, влаштувались, шашлики вже доготовані, дітлахи радіють, погода — як із першого весняного сну. Нас поселили на горі — місця багато, зручно. Вечір минув спокійно, батько чоловіка налив йому пару чарок горілки, вони розговорились. Я тим часом укладала молодшого сина спати, а старший залишився у дворі з бабусею та дідусем — ще й сусіди підійшли. Коли я повернулась через години дві, обличчя у свекрухи було перекривлене: «Забирай його. Він у мене всі сили витягнув! Не зупиняється ні на хвилину!»

Зранку я прокинулась раніше, пішла готувати сніданок. Маленький був із мною на кухні, старший прокинувся пізніше та вийшов у двір грати у м’яча. Раптом у кімнату вривається Марія Іванівна, роздратована: «У тебе син — зовсім невихований! Топотів по сходах, кричав, аж вікна дрижали! А гості ж ще сплять!» Та ніхто не спав — була вже дев’ята ранку. І мій син не топотів, а спускався обережно. Але її не переконаєш — якщо онук шумить, значить, я погана мати.

Потім старший знову пролетів сходами, коли всі були вже на дворі. «Ну от! Знову торохтить! Не дасть ні хвилини спокою!» — з надуманою драматичністю зітхнула вона й демонстративно схопилась за скроні. Я стрималась, але всередині вже кипіла: «А навіщо ви нас запрошували, якщо власні онуки вам у тягар?!»

А потім молодший розревівся — зубки різались. Почалася істерика. Свекруха здригнулась, наче її струсонуло: «Годі! Я більше не витримаю! Їдьте сьогодні ж! Ще день — і зі мною станеться щось страшне!» — скрикнула вона, ніби її підставили. Чоловік спробував переконати: «Мамо, я ще вчорашнього не переспав, мені за кермо не можна!» Вона миттєво пішла за алкотестером. Так, ви не помилились — вона що півгодини міряла синові рівень алкоголю в крові, щоб знати, коли нас випхнути.

До обіду ми вже збирали речі. Попрощались холодно. Чоловік досі спілкується з батьками, а я більше не беру трубку. І не збираюсь. Нещодавно вона знову подзвонила — запрошувала зустрічати Новий рік у її заміському «раю». Я відповіла рішуче: «Ні. Мені вистачило одного разу. Вашої гостинності — аж надто».