Connect with us

З життя

Чи грає бабуся з нашими нервами: хвороба чи спроба привернути увагу?

Published

on

Бабця грає з нашими нервами: симуляція хвороби чи крик про допомогу?

Мене звуть Соломія. Мені 37, я заміжня, у мене є мама — їй 56, та бабця Марія, якій вже 85. Ми живемо в невеличкому містечку на Поліссі, де зими люто-сиві, а відстані між будинками здаються нескінченними, особливо коли мчиш посеред ночі по заметаних снігом дорогах.

Бабця Марія, незважаючи на літа, наполегливо живе сама у старому дерев’яному домі на околиці міста. Вона категорично відмовляється переїжджати до мами, хоч та не раз пропонувала їй тепло та догляд. Бабця твердить, що її хата — її фортеця, і ніхто не змусить її покинути рідні стіни. Але останнім часом її самотність, здається, стала нестерпною, і вона знайшла спосіб тримати нас у постійній напрузі.

Бабця почала дзвонити нам з мамою майже щодня, скаржачись, що їй «дуже погано». Її голос у трубці тремтить, вона стогне, розповідає, як «серце ниє» або «ноги не слухаються». Ми з мамою, кидаючи всі справи, мчимо до неї, стискаючи кулаки від тривоги. Але, приїхавши, бачимо одну й ту саму картину: бабця, наче за чарівною командою, оживає. Вона вже метушиться по хаті, запрошує на чай із варенням і навіть жартує. А ми стоїмо, збентежені, з шалено б’ючимся серцем, не знаючи, сміятись чи плакати.

Ми з мамою втомились від цієї гри. Кожен такий дзвінок — як удар блискавки, але ми не можемо просто змахнути рукою й не приїхати. А раптом цього разу щось серйозне? А раптом ми не прибудемо — і станеться непоправне? Ця думка гризе нас, не даючи спокою. Ми боїмося, що якщо проігноруємо її поклик, ніколи не пробачимо собі, якщо з бабцею щось трапиться.

Все почалося рік тому. Пам’ятаю, як ми з мамою примчали до бабці о четвертій ранку, у заметіль, навіть не встигнувши нормально вдягнутись. Я була у домашній футболці, мама — у старому пальті, накинутому поверх піжами. Ми думали, що застанемо бабцю при смерті, але вона зустріла нас з усмішкою й сказала, що в неї «просто тиск підскочив». За півгодини вона вже діставала з шафи своє легендарне вишневе варення й кликала за стіл. Ми були в шоці, але тоді списали все на випадковість.

Ми намагалися зрозуміти, у чому річ. Переконували бабцю обстежитись у лікарні, але вона відмахувалась, кажучи, що «усі ці лікарі тільки гроші тягнуть». Тоді ми привезли до неї лікаря додому. Він уважно оглянув бабцю, поміряв тиск, послухав серце й виніс вердикт: для її віку вона у відмінній формі. «Їй потрібно більше спілкування, — додав лікар, дивлячись на нас з мамою. — НавідМи і так намагаємось бувати частіше, але страхові дзвінки ніколи не припиняються.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + 10 =

Також цікаво:

ES2 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE2 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE2 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL3 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...

EN3 години ago

# The Christmas I Stopped Being Their Bank

My daughter-in-law's fork froze halfway to her mouth when my son stood up and pointed at the door. "Pay rent...

ES3 години ago

La receta que Marisol dejó de cocinar

Marisol Reyes llevaba diecisiete años preparando pollo guisado con arroz y habichuelas para Ernesto, aunque él llegara pasadas las once...

HE3 години ago

**הילד שאף אחד לא ראה**

החניון של קניון "עזריאלי חולון" הריח מאספלט חם ומהפלאפל של הדוכן בפינה. השעה הייתה ארבע וחצי אחר הצהריים ביום שלישי...

PL4 години ago

Cichy dług

Nazywam się Barbara Kołek, mam sześćdziesiąt trzy lata i od jedenastu lat pracuję jako kasjerka w oddziale PKO Bank Polski...