Незламна прямота Іри: колеги звикли до її різкості

Вероніка була гострою на язик. Як її знали колеги, вона завжди говорила правду в обличчя, хоч її хотіли чути чи ні.

От наприклад, Марічка цілий ранок фліртувала з новим адміном, а між ділом швидко вправлялася із замовленнями. Літала офісом, як вітер.
— Сподіваюся, ти знаєш, що в нього дружина в пологовому? — зауважила Вероніка.
І все — флірт розвіявся, як дим.

Або Оксана, яка ніяк не могла кинути палити. І пластирі клеїла, і цукерки жувала — не допомагало. Купила собі «чудо-сигарету» й тікала що півгодини на перекур.
— Ти бачила склад цієї магічної сигарети? — оголосила Вероніка. — Я теж ні. Його ніхто не бачив. Цікаво, чому?

Усі обходили Вероніку стороною — нікому не хотілося потрапити під її гострі слова. А їй було байдуже. Адже правда від цього не зникала. Та хто її взагалі просив, цю правду?

Коли Вероніка поїхала на стажування за кордон, усі з полегшенням зітхнули. Курили біля офісу, фліртували із клієнтами, влаштовували божевільні п’ятниці й цілувалися у темних куточках. Одружені й вільні.

Але через три тижні вона повернулася. Раніше — завжди у суворих сукнях, на шпильках, із нальотом парфумів та ідеальним макіяжем. А тепер увійшла в потертих джинсах і довгому светрі, який був явно не її розміру. Ніякої косметики, волосся зібране в неохайний пучок. Сонцезахисні окуляри не знімала, поки не зникла у кабінеті. Замість важкого парфуму — легкий аромат «Правди».

І що найголовніше — нікого не критикувала. Не дорікнула секретарці за неготовані документи, не зробила зауваження адміну, що постійно на телефоні з дружиною. Пройшла повз коробки з паперами, де копошився юрист. Нічого не помітила.

— Не пройшла стажування, — виніс вердикт юрист.
— Захворіла, — припустила секретарка.
— Закономірилась! — реготала Марічка.

— Ось тому і светр на два розміри більший? — усміхнулася перекладачка.
— Все одно через годину планёрка. Краще підготуватися, а не пліткувати.

Але через годину вона так і не з’явилася. Усі зібралися, чекали, нервували.

Раптом адмін біля вікна скрикнув:
— Та ж вона он там! Дивіться!

Усі кинулися до вікна.

Навпроти, у затишній кав’ярні, за столиком сиділа їхня Вероніка. Але зовсім інша. Не тому, що без макіяжу й з простеньким пучком. Ні. Просто навпроти неї був чоловік, який щось розповідав, а вона сміялася. **Їхня** Вероніка. Сміялася.

Усі в залі не відривали очей від вікна, ніби хотіли переконатися, що це справді та сама різка, незадоволена колега, яка тепер виглядала так наче змінилася до невпізнання.

— Слухай, я вранці не знайшла свою блузку, — сказала Вероніка Сергію й усміхнулася. — Тому й натягнула твій светр.
— Мені більше подобається, коли ти без нього, — відповів він.
Вона почервоніла й легко штовхнула його кулаком у плече.
— Годі тобі.
— Не можу, — нахилився він. — Треба швидше закінчувати роботу та їхати до мене. Або до тебе. Мені все одно. Відколи ми зустрілися в аеропорту, усе змінилося.
— Погоджуюся.

— До речі, — прошепотів чоловік, — ти светр наділа виворітом.
— Ой лишенько!
— Тому однозначно їдемо до мене — знімати його.

Вона сміялася, дістала телефон і набрала номер. Усі в залі почули дзвінок на ресепшені.
— Компанія вітає вас! Вероніка Віталіївна? Добре. А вас тут чекають на планёрку. Як — не приїдете? Отак? Одужайте!

Секретарка увірвалася до конференц-залу.
— Наша Веронічка захворіла! — випалила вона.
— Ми бачимо, — кивнув адмін. Усі дивилися, як їхня колишня колега, цілком здорова, сідала в машину з незнайомцем. Вона зникне мінімум на кілька днів. І навіть не варто їй дзвонити.

— Чому? — здивувалася секретарка.
— Ти коли-небудь приходила на роботу у светрі, надітому навиворіт? — усміхнулася Марічка. — А потім сиділа в окулярах, щоб не було видно, як класно провела ніч? Коли тобі все одно, що ти не нафарбована? Коли тобі байдуже на все, бо ти думками ще там — поруч із коханим.

Секретарка перетравлювала почуте. Усі мовчали.

— «Захворіла», «Не пройшла стажування», — Марічка знизала плечима й пішла до виходу. — Я ж казала — закохалася. І тепер наша Вероніка — інша.

— Надовго? — похмуро зауважив адмін.

Вона зупинилася й міряючи його поглядом, сказала:
— Це вже від вас, чоловіків, залежатиме.

**Життя іноді змінюється одним випадковим знайомством. І тоді навіть найгостріший язик втрачає свою гостроту.**