Connect with us

З життя

Минуло два роки, а я досі не отримав ні дзвінка, ні листа від доньки, і мій сімдесятий рік вже не за горами.

Published

on

Минуло два роки. Відтоді моя донька жодного разу не зателефонувала, не надіслала ані листа, ані слова. Вона більше не бажає мене бачити, а мені незабаром сімдесят.

Моя сусідка, Марія Петрівна, нещодавно відзначила шістдесят восьмий день народження. Вона живе сама, і час від часу я відвідую її — приношу щось до чаю, аби розвіяти її самотність. Марія Петрівна — людина надзвичайно світла, щира, з тонким почуттям гумору. Обожнює розповідати про свої подорожі, про життя. Але про родину вона майже ніколи не згадує. І лише одного разу, напередодні свята, вона розкрила переді мною своє серце.

Коли я зайшла до неї того вечора, вона була не схожа сама на себе. Погляд — без вогню, усмішка — напружена. Я принесла домашній пиріг і солодощі, сподіваючись хоча б трохи підбадьорити її. Ми сиділи мовчки за столом, коли раптом вона сама порушила тишу.

— Минуло два роки… — тихо промовила вона, не відриваючи погляду від чашки. — Донька жодного разу не подзвонила, не надіслала жодного листа… Я сама намагалася привітати її зі святами, але її номер більше не відповідає. Схоже, вона його змінила. Я навіть не знаю, де вона тепер…

Її голос тремтів, як тремтить сухе листя на осінньому вітрі. Тоді Марія Петрівна, важко зітхнувши, почала розповідь.

Колись у нас була щаслива родина. Я познайомилася з Олександром, коли нам було трохи за двадцять. Ми не поспішали з дітьми — спочатку хотіли побачити світ, пожити для себе. Чоловік працював у гарній компанії, часто їздив у відрядження, і я іноді супроводжувала його. Ми багато працювали, але й багато раділи життю.

З часом ми змогли придбати просторину трикімнатну квартиру. Чоловік сам робив у ній ремонт — кожну поличку, кожні дверцята вимірював з особливою старанністю. Цей дім був для нас не просто житлом — це було втілення всіх наших мрій.

А потім, через кілька років, у нас народилася довгоочікувана донька. Чоловік обожнював її, носив на руках, читав казки на ніч, водив до парку. Я тоді думала, що життя вдалося.

Та щастя виявилося недовговічним. Десять років тому Олександр пішов із життя після важкої хвороби. Ми витратили майже всі заощадження на його лікування, але врятувати його не вдалося. Відтоді в домі стало тихо й пусто, немов із ним пішло все тепло.

Після смерті батька донька змінилася. Вона почала віддалятися від мене, частіше ночувала у подруг, потім переїхала на орендовану квартиру. Я розуміла: кожному потрібен свій простір — не тримала її. Бачилися рідко, але підтримували зв’язок. До одного дня.

Два роки тому вона прийшла до мене з проханням. Хотіла оформити іпотеку на власне житло. Попросила мене продати нашу квартиру, купити мені маленьку «однушку», а решту грошей віддати їй на перший внесок.

Я не могла погодитися. Не через жадібність чи егоїзм. Просто… цей дім — остання нитка, що пов’язує мене із чоловіком. Тут усе нагадує про нього: стіни, меблі, запах книжок на полиці.

Я намагалася пояснити це доньці. Але вона слухати не захотіла.

— Тато будував це все для мене! — скрикнула вона. — А ти тримаєшся за стіни, як за кладовище!

Потім грюкнула дверима й пішла. І відтоді — ні дзвінка, ні звістки.

Нещодавно я дізналася через спільну знайому, що вона взяла іпотеку сама. Працює на двох роботах, живе в орендованій квартирі. Дітей у неї немає. Ні сім’ї, ні відпочинку — лише робота, дім, робота.

Я намагалася додзвонитися їй сама. Даремно. Мабуть, вона змінила номер. Моя подруга, яка інколи її бачила, розповіла, що вона виглядає втомленою, схудлою. Але до себе нікого не підпускає.

Я не знаю, як знайти до неї шлях. Як попросити прощення, безвіЯ знаю лише одне: якби він був тут, він би знав, що сказати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − п'ять =

Також цікаво:

З життя9 години ago

This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—And One Had Another Woman’s Name on It

Thats exactly what I did when I found two vouchers for a sea cruise in my husbands pocket. One of...

З життя9 години ago

“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law – You Do What You Like!”: A Mother’s Ultimatum Forces Mark to Choose Between Love and Ambition, Only to Lose Everything in the End

I wont have any other daughter-in-law, so you do as you please! my mother declared to me one afternoon. My...

З життя10 години ago

Raised by My Grandmother: Grateful for Her Support, But Her Love Always Came With Strings Attached

I was brought up by my grandmother. Of course, Im grateful to her, but her love was never entirely selfless....

З життя10 години ago

I Used to Tell My Husband Off for Living in ‘My’ Flat—One Weekend, He Packed His Bags and Left

Id been needling my other half, going on and on about him living in *my* flat. So, one weekend, he...

З життя11 години ago

Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong

Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...

З життя11 години ago

Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew

Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...

З життя12 години ago

How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home

How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...

З життя12 години ago

“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”

That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...