Коли подарунок на весілля від свекрухи краще залишити у планах

Соломія та Богдан готувалися до весілля. У розпалі святкування ведучий оголосив про вручення подарунків. Першими молодят привітали батьки нареченої. Потім до них підійшла мати Богдана, Марія Степанівна, з великою коробкою, перев’язаною яскраво-блакитною стрічкою.

— Ого! Що ж там таке? — з цікавістю прошепотіла Соломія до вуха Богдана.

— Не знаю, матуся нічого не казала, — знизав плечима Богдан.

Вирішили відкрити подарунки наступного дня, коли затихне весільний гамір. Соломія запропонувала почати з коробки від свекрухи. Розв’язавши стрічку, вони підняли кришку… і завмерли.

Соломія давно помічала в Богдана одну дивну звичку: він ніколи не брав нічого без дозволу, навіть цукерку.

— Можна мені останню цукерку? — сором’язливо запитував він, дивлячись на вазочку з одиноким льодяником.

— Та бери! — дивувалася Соломія. — Чого питаєш?

— Так звик, — посміхався Богдан, швидко розгортаючи цукерку.

Через кілька місяців Соломія зрозуміла причину такої поведінки.

Коли Богдан запросив її познайомитися з батьками, Марія Степанівна спочатку здалася привітною жінкою. Але перше враження розвіялося за обідом. Гостям подали по дві ложки картоплі та крихітній котлетці. Богдан швидко з’їв свою порцію й несміливо попросив додати.

— Їсти — не їсти! З тебе треба шкуру драти, щоб нагодувати! — гримнула Марія Степанівна, приголомшивши Соломію.

Коли додачі попросив батько, Марія Степанівна радо наклала йому повну тарілку.

Під час підготовки до весілля свекруха висловлювала невдоволення всім:

— Навіщо такі витрати? Можна ж було дешевше! — нарікала вона.

Соломія не витримала:

— Нам вирішувати! Це наші гроші й наша справа!

Марія Степанівна образилась, перестала дзвонити й навіть погрожувала не прийти на весілля.

Перед самим весіллям батько Богдана приїхав сам і попросив сина допомогти з подарунком. Він купив молодим пральну машинку, щоб уникнути скандалів з дружиною. Зізнався, що вони посварились через те, що вона вважала подарунок синові зайвою розкішшю.

На весіллі Марія Степанівна все ж таки з’явилась — у розкішній сукні, на таксі. Поводилася чемно, подарувала коробку та зникла серед гостей.

Наступного дня Соломія з Богданом розгорнули подарунок.

— Рушники? — здивовано пробурчала Соломія.

— І шкарпетки, — зітхнув Богдан, дістаючи дві пари махрових шкарпеток. — Батько мав рацію… Вона подарувала перше, що під руку потрапило.

Через кілька днів Марія Степанівна зателефонувала синові:

— Розкажи, що всі подарували? Що теща? А дядько Тарас? А подруги Соломії? — допитувалася вона.

— Мамо, це не твоя справа. Нам із Соломією усе подобається, — коротко відповів Богдан і поклав трубку, не відчуваючи провини.

Іноді дорогими бувають не подарунки, а повага та турбота. Але якщо їх немає — навіть найрозкішніша коробка лишається порожньою.