Шок батьків перевершив мою важку звістку

Ось як воно було…

Приїхав Тарас старенькою маршруткою до батьків у передмістя Чернігова, а на серці — важкі камені. Йшов розповісти їм новину, яка переверне їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківській хаті, збило його з ніг. Його літні батьки, які завжди були для нього зразком міцної родини, оголосили, що й самі розводяться. І ця драма затьмарила все, що він готувався сказати. Тепер Тарас стоїть перед вибором, який змінить його життя, а всередині бушує — страх, провина, розгубленість.

Відмовитися від Олени… Не лежало це у ньому легко. Можна було б мовчати, але у їхньому невеличкому селищі плітки розлітаються миттєво. Олена могла б подзвонити батькам і вилити злість, а брат чи сестра ненароком проболталися б під час візиту. Тарас вирішив: краще самому розкрити правду, аби потім не виправдовуватися. Та й життя — штука непередбачувана, хто від помилок застрахований?

Піднявся він знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Петро Іванович, з похмурим обличчям, немов заздалегідь знав, навіщо син приїхав.

— О, привіт, — буркнув. — Добре, що завітав. Заходь.

— Привіт, тату, — відповів Тарас, але в голові мільйон думок: «Невже хтось вже розповів?» — Мама вдома?

— Та де ж їй дітися? — відрізав батько. — Сидить, як пані важка.

— Ти про що? — не зрозумів Тарас. — Що з тобою?

— Та те, що мені набридло! — несподівано вибухнув батько, розвернувся й, сердито сопучи, пішов у кімнату.

Тарас, остовпілий, пішов за ним. У вітальні батько плюхнувся на диван, склавши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Тарас заглянув у спальню й побачив її — Ганну Павлівну, що стояла біля вікна. Обличчя — темніше хмари.

— Приїхав? — холодно запитала вона. — Вже пішов від Олени чи тільки збираєшся?

— Звідки ти знаєш? — серце Тараса здригнулося. — Чому ти про це питаєш?

— Тому що мені треба знати, чи узяв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.

— Яку квартиру? — він знітився.

— Ту, де ти житимеш після розлучення! — чітко сказала вона.

— Поки що ні, — відповів Тарас. — Але звідки ви дізналися, що я розводжуся?

— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Отже, сину, шукай житло швидше, бо я їду жити з тобою!

— Що?! — Тарас завмер, не вірячи вухам.

— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився у дверях, червоний від люті. — З Тарасом житиму я! А ти лишайся тут, квартира ж на тебе записана!

— Та аніяк! — скрикнула мати. — Я не залишуся в цьому домі, де все просякнуте твоїм упертістю!

— Годі! — Тарас переводив погляд з одного на іншого. — Ви взагалі про що? Куди це ви збираєтеся?

— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!

— Чому молодець? — Тарас відчував, що земля тремтить під ногами.

— Бо саме час! Ми з матір’ю теж розводимося! — випалив батько.

— Що?! — Тарас остоп’янів. Він чекав докорів, а натомість отримав новину, від якої кров застигла.

— Досить! — продовжував батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винен. Ми з матір’ю набриТарас глянув на батьків, і раптом йому стало ясно — вони все підстроїли, аби врятувати його шлюб.