З життя
Зрада на весільному бенкеті

Відступництво за весільним столом
Тетяна Михайлівна поспішно застукала у двері квартири сина та невістки. У грудях бурлила радість: вона несла фото із розкішного весілля молодшої доньки, яке відбулося минулих вихідних. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася невістка Оксана. Очі в неї червоні від сліз, обличчя похмуре. «А, це ви? Заходьте», — кинула вона холодно. Тетяна Михайлівна відчула, що щось не так. «Оксано, що трапилося?» — обережно запитала вона, переступаючи поріг. «Трапилося! Ми з вашим сином скоро розлучимося!» — випалила Оксана, і голос їй затремтів від образи. «Як розлучимося? Чому?» — скрикнула свекруха, не вірячи вухам. «А ви не знаєте, що ваш син наробив?» — з гіркою насмішкою додала Оксана. «Ні! Що він зробив?» — Тетяна Михайлівна розгублено дивилася на невістку, відчуваючи, як серце стискається від тривоги.
Ще два місяці тому в маленькому містечку над Дніпром спалахнула суперечка між Оксаною та сестрою її чоловіка, Марією. «Весілля — це раз на все життя! Чому ви не хочете відсвяткувати його належним чином?» — обурилася Марія, дізнавшись, що Оксана та її брат Андрій вирішили обійтися без розкошів. «Мені здається, це марно витрачені гроші. Краще вкласти їх у щось корисне», — спокійно відповіла Оксана. «Наприклад?» — прищурилася Марія, і в голосі прозвучало недовір’я. «Зібрати на відпочинок, машину чи перший внесок за квартиру», — почала перераховувати Оксана. «Тобто гроші в вас є, але ви просто не хочете їх витрачати на весілля?» — здивувалася Марія. Оксана не відповіла, але її мовчання було кращою відповіддю.
Андрій і Оксана обмежилися скромною реєстрацією у ЗАГСі та скромною вечерею з найближчими. На сімейний вечір довелося запросити й Марію з нареченим. Спочатку вона заявила, що не прийде, але в останню мить передумала. У Марії була своя причина: вона готувала сюрприз, який виверне увечері все догори дригом.
Після реєстрації молодята разом із гостями прибули до батьків Оксани, у їхній затишний дім на околиці. Батьки молодої взяли на себе всі клопоти з частуванням. Гостей було небагато — лише дванадцять осіб, але стіл ламався від домашніх страв.
Коли почалися тости на честь молодих, Марія раптом підвелася з келихом у руці. Голос їй тремтів від хвилювання, але звучав впевнено: «Бажаю щастя молодій парі! Але хочу сказати ще дещо: ми з Олексієм теж вирішили одружитися!» Усі погляди в одну мить скерувалися на Марію. Гості загули, вітаючи її, а Оксана відчула, як серце обливається жовчю. Марія, сяючи, приймала поздоровлення, хизуючись, що влаштує таке весілля, про яке говоритиме все місто.
До кінця вечора Оксана не могла позбутися гіркого присмаку. Її день, який мав бути особливим, опинився у тіні чужої новини. Коли гості розійшлися, вона вилила всі почуття, звертаючись до Андрія: «Навіщо вона це сказала? Хотіла нам підставити ніжку? Нагадати, що ми не зробили весілля на її смак?» — «Забий, Оксанко, — намагався заспокоїти її Андрій. — Зате наші гроші цілі, можемо витратити їх на щось важливе». — «А давай на море махнемо? — оживилася Оксана. — Хочу втекти від усього цього галасу». — «Давай завтра вирішимо», — ухилився Андрій, і Оксана, втомлена від емоцій, погодилася відкласти розмову.
Минуло два тижні, і Марія вручила Андрію та Оксані запрошення на своє весілля. «Не хочу туди йти», — буркнула Оксана, крутячи в руках конверт. «Не хочеш — не підемо», — посміхнувся Андрій. «А якщо замість цього на море втечемо? — оживилася Оксана. — Після того як Марія зіпсувала наш вечір, бачити її не бажаю». Андрій раптом знервувався. Погляд його забігав, а на чолі виступили краплі поту. «Може, потім поїдемо? На весілля сестри я не можу не піти», — несміливо сказав він. «Тоді навіщо взагалі заводити розмову?» — образилася Оксана, відвертаючись.
Стиснувши зуби, Оксана все ж таки пішла на весілля Марії. Урочистощі вразили: лімузин, бенкет у найкращому ресторані міста, феєрверки, професійні фотографи та оператори. «Оце розмах, — похитала головою Оксана. — Сукня, мабуть, коштує з сотню тисяч. Навіщо стільки витрачати на один день?» Андрій щось невиразно бурмотів, і Оксана не зрозуміла, чи підтримує він сестру, чи ні.
Наступного дня Оксана знову заговорила про море: «Я вже знайшла квитки, поїдемо!» — «Оксанко, грошей нема», — раптом сказав Андрій, і його усмішка видалася натягнутою. «Як це нема? — розсміялася Оксана. — У нас же відкладено двісті тисяч, забув?» — «Я їх… позичив Марії на весілля, — вичавив Андрій, відводячи погляд. — Але вона повернеОксана стояла на березі Чорного моря, дивлячись, як хвилі змивають останні згадки про минуле, і усміхнулась, відчуваючи, як легкість нового життя наповнює її серце.
