Connect with us

З життя

Слова, що змінили моє життя, коли ти була виснажена

Published

on

Ой, дівчино, щось таке трапилося, що аж серце болить… Не стала тебе вчора турбувати, бо ти була страшно втомлена – але її слова буквально перевернули моє життя догори дригом.

Ось живеш ти собі у невеличкому містечку під Києвом, де ввечері ліхтарики освітлюють старі бруківки, і твоє життя здавалося таким мирним… Аж поки не пролунав цей удар. Мене звати Оксана, мені 34, і я мама двох діточок – Софійки та Максимка. А моя подруга Наталя, яку я вважала майже рідною, вчора відкрила мені очі на правду, що тепер роз’їдає мене зсередини. Її згадка про гроші, витрачені на моїх дітей, виявилася не просто боргом, а справжньою зрадою.

### Дружба, якій я вірила

Наталя з’явилася в моєму житті п’ять років тому, коли ми з чоловіком Ігорем переїхали в це містечко. Вона була сусідкою – жартівливою, відкритою, завжди готовою прийти на допомогу. Ми швидко зблизились: разом гуляли з дітьми, пили каву, ділилися потаємним. Її син Дениско – одноліток моєї Софійки, і вони стали нерозлучні. Я довіряла Наталі, як собі. Коли я була на роботі чи кудись їздила, вона забирала Софійку й Максимка до себе, водила їх у парк, купувала морозиво. Я завжди намагалася віддячити – то грішми, то подарунками, то допомогою в її справах.

Моє життя – це вічний біг. Я працюю адміністратором у місцевій кав’ярні, Ігор – далекобійник, часто у рейсах. Діти потребують уваги, і Наталя була моїм рятувальним колом. Вона казала: *«Оксан, не займай голову, я ж люблю твоїх малят»*. Я вірила їй, навіть не думаючи, що за її добротою може ховатися розрахунок. Але вчора все змінилося.

### Повідомлення, яке розбило мені серце

Вчора я повернулася додому вимотана. Зміна була важкою, діти капризничали, а Ігор знов у дорозі. Мріяла лише про душ і сон. А вранці прийшло повідомлення від Наталі: *«Оксан, не стала тебе вчора навантажувати, ти була дуже втомлена. Коротше, з тебе кілька тисяч гривень. Діти їли, потім квитки на атракціони, повітряні кульки, солодощі, плюс дорога туди й назад»*. Я перечитала це тричі, намагаючись зрозуміти. Наталя ніколи не казала, що її допомога – це послуга за гроші. Я завжди пропонувала заплатити, а вона відмахувалася: *«Та годі, це дрібниці!»* А тепер вона виставила рахунок, ніби я найняла няню, а не поклалася на подругу. Я відчула себе обдуреною, використаною. Мої діти, мої Софійка й Максимко, для неї – не друзі її сина, а спосіб заробити? Ця думка вдарила, як кулаком у живіт.

### Правда, яка палить

Я подзвонила Наталі, щоб з’ясувати. Вона говорила спокійно, наче все нормально: *«Оксан, ну ти ж розумієш, все дорожчає. Ми з Дениском теж не олігархи»*. Її слова звучали логічно, але в них не було того тепла, до якого я звикла. Я спитала, чому вона не сказала відразу, що хоче грошей. Вона відповіла: *«Ти б почала метушитися, а я не хотіла тебе навантажувати»*. Але її «турбота» перетворилася на пастку. Я відчувала себе винуватою, хоча не просила її витрачати ці тисячі.

Я почала згадувати всі рази, коли Наталя брала дітей. Кульки, атракціони, солодощі – я думала, вона робить це з любові, як я купую її Дениску цукерки. Але тепер бачу: вона рахувала. Кожен її жест мав підтекст, а я, сліпа, не помічала. Моя дружба з нею, моя віра в неї – розвалилися в одну мить. Я відчуваю себе зрадженою, і цей біль не дає мені спокою.

### Діти й моя провина

Софійка й Максимко – мій світ. Коли я дивлюся на їхні щасливі обличчя, я докоряю собі. Може, я надто покладалася на Наталю? Може, треба було жорсткіше визначати межі? Але як я могла подумати, що подруга, яку я вважала родиною, виставлятиме мені рахунки за добро? Тепер я боюся, що діти відчують цю тріщину. Софійка обожнює Дениска, але як я відпущу її до Наталі, знаючи, що її «доброта» – це бізнес?

Ігор, повернувшись із рейсу, вислухав мене й сказав: *«Заплати й забудь. Не роби з цього драми»*. Але для мене це не просто гроші. Це зрада. Я не хочу втрачати дружбу, але не можу вдавати, що нічого не сталося. Моя душа кричить: як я могла бути такою сліпою?

### Моє рішення

Я вирішила поговорити з Наталею віч-на-віч. Віддам їй гроші, але скажу, що більше не хочу такої «допомоги». Якщо вона бачить у моїх дітях лише витрати, я не можу їй довіряти. Буде важко – Софійка сумуватиме за Дениском, а я втрачу подругу. Але я не можу жити з цим почуттям обману. У 34 роки я хочу оточувати себе людьми, які щирі, а не тими, хто рахує кожну копійку.

Ця історія – мій крик про справедливість. Наталя, можливо, не хотіла мені робити боляче, але її рахунок зруйнував мою віруЯ знаю, що зможу знайти справжню дружбу, де не буде місця розрахунку.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два + двадцять =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Свекровь нарушает границы, но я вспомнила, кто в доме главная

Было так, что свекрови пришлось переехать ко мне. Не от радости, конечно — просто мой муж, Иван Сергеевич, упросил помочь:...

З життя7 хвилин ago

Заздрість, нахабство та нав’язування думок: я розірвала зв’язок з сім’єю чоловіка

У маленькому містечку під Львовом, де старі вулички дихають історією, моє життя в 35 років перетворилося на боротьбу за власну...

З життя11 хвилин ago

Їхня нахабність руйнує моє життя, і я інколи мрію грюкнути дверима перед носом сватів.

У мене інколи хочеться просто перед носом у родичів чоловіка захлопнути двері — їхня нахабність руйнує моє життя У невеликому...

З життя16 хвилин ago

«Ні, твоя мама з нами жити не буде» — я поставила чоловіку ультиматум

«О, ні, Олежан, твоя мати з нами жити не буде» — я поставила чоловікові ультиматум У невеликому містечку під Вінницею,...

З життя25 хвилин ago

Я припинила спілкуватися з матір’ю через її рішення з спадщиною, і тепер вона здивована

У маленькому містечку під Житомиром, де старі вишневі сади шепочуть спогади минулих літ, моє життя в 52 роки перекреслено зрадою,...

З життя28 хвилин ago

Жодних компромісів: моя умова для чоловіка щодо свекрухи

“Ой, ні, Олежу, твоя мама з нами жити не буде” — я поставив чоловікові ультиматум У невеликому містечку під Вінницею,...

З життя1 годину ago

Брат отримав все спадок, і тепер я не навідую маму, а вона дивується

У маленькому містечку під Житомиром, де старі яблуневі сади шепочуть історії минулих літ, моє життя у 52 роки затьмарене зрадою,...

З життя1 годину ago

Ось як я потрапила в халепу — стала рабинею в родині чоловіка

**Щоденник Олесі Коваль** Сьогодні я зрозуміла одне: стала рабинею в родині чоловіка. У глухому селі під Житомиром, де вітер розносить...