Connect with us

З життя

Обіцянки сватів про розкішний дім для нашого сина виявилися хибними

Published

on

Свати на сватанні без кінця твердили, що наш син у палац переїжджає — але їхні обіцянки виявилися брехнею.

У невеличкому містечку під Києвом, де вітер з Дніпра несе аромат волі, моє життя у 58 років затьмарене розчаруванням у людях, яких я вважала родиною. Мене звуть Ганна Миколаївна, я дружина Ярослава Олександровича та мати нашого єдиного сина Тараса. На сватанні його нареченої, Оксани, її батьки обіцяли золоті гори: «Ваш син у хату як у казці переїжджає, ми допоможемо у всьому». Але їхні слова виявилися порожніми, а їхня допомога — лише приводом для глузувань та принижень. Тепер я перед вибором: мовчати заради сина чи боротися за правду.

**Син, заради якого ми жили**

Тарас — наша гордість. Ми з Ярославом ростили його в селі, в скромній хаті, де кожна копійка була на рахунку. Він вирів розумним, працьовитим, закінчив університет і тепер працює інженером у Києві. У 30 років він зустрів Оксану, дівчину з міста, і закохався. Ми раділи за нього, хоча її родина здалася нам іншою — міською, з претензіями. На сватанні її батьки, Богдан Васильович і Наталія Петрівна, хвалили свою квартиру, зв’язки, можливості. «Тарасу пощастило, він у палац переїжджає, не хвилюйтесь, ми підтримаємо», — казали вони, і ми повірили.

Оксана здавалася милою: усміхнена, ввічлива, з вищою освітою. Ми думали, що вона стане гарною дружиною нашому синові. Весілля справляли пишне, ми з Ярославом віддали всі заощадження, навіть позичили грошей, щоб не зганьбитися. Свати обіцяли: «Ми теж вкладеться, допоможемо молодій родині». Але після весілля їхня «допомога» перетворилася на кошмар, який зруйнував нашу віру в них.

**Брехня, яка виплила на поверхню**

Тарас і Оксана переїхали до квартири її батьків — тієї самої, яку свати називали «палацом». Ми думали, що це просторе житло, де молодим буде затишно. Але, як виявилося, це стара двокімнатна квартира, де живуть самі свати, їхня молодша донька з чоловіком і дитиною, а тепер ще й Тарас з Оксаною. Шість осіб у тісноті, з однією ванною та кухнею! Тарас спить з Оксаною у крихітній кімнатці, а їхні речі складені у кутку. Який палац? Це більше схоже на гуртожиток, ніж на житло для молодої родини.

Свати не тільки не допомогли, як обіцяли, а й почали користуватися Тарасом. Богдан Васильович вимагає, щоб він лагодив їхню машину, возив на дачу, допомагав із ремонтом. Наталія Петрівна змушує Оксану та Тараса платити за комунальні послуги за всіх, хоча вони ледве зводять кінці з кінцями. «Ви ж живете у нашій квартирі, будьте вдячні», — кажуть вони. Тарас, наш лагідний син, мовчить, щоб не сваритися, але я бачу, як він змучений.

Найгірше — їхнє ставлення до нас. Коли ми приїжджаємо в гості, свати дивляться на нас зверхньо. «Ви з села, вам міського життя не зрозуміти», — кинула якось Наталія Петрівна. Вони сміються з нашого говору, з нашого одягу, навіть з того, що ми привезли домашні соління. Їхня молодша донька, Марічка, відверто називає нас «селюками». Я терпіла заради Тараса, але їхні глузування — ніби ніж у серце.

**Біль за сина**

Тарас змінився. Він став мовчазним, виснаженим. Розповідає, що Оксана часто свариться з ним через батьків, але просить не втручатися. «Мамо, я сам розберуся», — каже він, але я бачу, що він тоне. Вони з Оксаною хочуть зняти квартиру, але свати тиснуть: «Куди ви підете? У вас же нічого немає». Ми з Ярославом готові допомогти грошима, але наші заощадження пішли на весілля, а пенсія ледве покриває наші потреби. Я відчуваю себе безсилою, коли бачу, як мого сина використовують.

Я намагалася поговорити з Оксаною. «Твої батьки обіцяли допомогу, але лише ускладнюють вам життя», — сказала я. Вона кивнула, але відповіла: «Вони такі, я не можу їх змінити». Її слабкість розчарувала мене. Я думала, вона буде поруч із Тарасом, але вона дозволяє батькам маніпулювати ними. Ярослав, мій чоловік, злиться: «Ганно, треба було не вірити їхнім казкам». Але як ми могли знати, що їхні слова — брехня?

**Що робити?**

Я не знаю, як допомогти синові. Поговорити з сватами? Але вони не слухають, вважаючи нас нижчими за себе. Переконати Тараса піти? Він любить Оксану і не хоче сварки. Чи мовчати, щоб не зруйнувати його сім’ю? Але кожен день, поки він живе в цьому пеклі, моє серце розривається. Мої подруги радять: «Забирай сина додому, нехай починають з нуля». Але він дорослий, і я не можу вирішувати за нього.

У 58 років я хочу бачити Тараса щасливим, у своєму домі, з дружиною, яка його підтримує. Але свати своїми обіцянками заманили його в пастку, а їхні глузування принижують усіх нас. Я відчуваю себе обдуреною, але найбільше боюсяЯ взяла в руки старий родинний рушник, вишитий моєю бабусею, і зрозуміла – настав час стати для сина щитом, навіть якщо це означає війну.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ять + 17 =

Також цікаво:

З життя6 години ago

Refused to Transport Mother-in-Law’s Seedlings in My New Car and Was Labeled a Bad Daughter-in-Law

Lucy, why are you being such a stranger? Its just tomatoes, they dont bite, I said, leaning against the open...

З життя7 години ago

Don’t Look at Me Like That! I Don’t Need This Baby. Just Take It!” – The Mysterious Woman Thrust the Baby Carrier Into My Hands, Leaving Me Bewildered.

Dont look at me like that! I dont want this baby if it doesnt want to be with me. Take...

З життя8 години ago

No Matter How Many Times I’ve Asked My Mother-in-Law to Stop Dropping By Unexpectedly Late, She Just Won’t Listen.

Dear Diary, No matter how often I begged my motherinlaw to stop dropping by at night, she simply wouldnt listen....

З життя9 години ago

A Whole Year of Giving Money to Children to Pay Off a Loan! Not a Penny More from Me!

I look back now, many decades later, to the time when my husband Thomas and I, both from a modest...

З життя10 години ago

After Two Years Abroad, I Returned Home to Discover My Son Had a “Surprise” Experience.

Id spent two years living in the south of France, and when I finally trudged back to my flat in...

З життя11 години ago

For My Mother, Looking After Her Granddaughter Seems an “Impossible Task.

Dear Diary, My mother finds looking after her granddaughter absolutely impossible. All my friends have mothers who can step in...

З життя12 години ago

I Invite No One, I Host No One, I Share Neither My Harvest Nor My Tools – In My Village, They Think I’m Mad.

I keep to myself, I never invite anyone over, I never split my crops or lend my tools the folk...

З життя13 години ago

“Get Out of My House!” I exclaimed to my mother-in-law as she once again started hurling insults my way.

Get out of my house! I shouted at my motherinlaw when she started hurling abuse at me again. The only...