Connect with us

З життя

Тепер кожен день — випробування: син привів нову дружину з дітьми в наш дім

Published

on

Син привів у дім нову дружину з двома дітьми. Тепер кожен мій день — це пекло.

Вже три роки я живу, наче у нескінченному жахі, з якого не можу прокинутися. Все почалося того дня, коли мій син Андрій, тридцятип’ятирічний чоловік, привів до нашого двокімнатного київського помешкання свою нову дружину. Жінку на ім’я Мар’яна. Вона вже мала двох дітей від першого шлюбу. Спочатку він казав, що це тимчасово. Тимчасово. Як часто ми, жінки, віримо в це слово…

Минуло три роки. У нашій квартирі тепер живе не просто сім’я, а ціла орда: я, мій син, його дружина, її діти, і… вона знову вагітна. Виходить, Господь на старості літ не дарував мені ані спокою, ані затишку, ані можливості зітхнути вільно. Мабуть, за щось покарає мене.

Мар’яна не інвалід, не хвора, їй трішки за тридцять. Але працювати не хоче. Каже, що «занята дітьми». Тільки от діти щодня зранку йдуть до садочка. А Мар’яна — ні. Вона не йде на роботу. Вона йде гуляти. Або до подруги. Або на манікюр. На що саме — мені невідомо.

Андрій спершу запевняв: оформлять документи, усе налагодиться, вона влаштується, і вони візьмуть оселю в оренду чи іпотеку. Я повірила. Я ж мати — я завжди сподіваюся. Але минув рік, другий, почався третій. І нічого не змінюється. Тільки живіт у Мар’яни виріс.

Не можу сказати, що вона відверто груба зі мною. Не хамить, розмовляє ввічливо. Але вдома нічого не робить. Ані підлогу помити, ані посуд, ані їжу приготувати. Навіть за своїми дітьми по-справжньому не дивиться — ввімкне мультики, суне їм щось у руки й сидить у телефоні. А ввечері — знову мовчання від неї й крики від дітей.

Усі домашні справи — на мені. Я встаю о четвертій ранку. Працюю прибиральницею у двох офісах, мою підлоги, повертаюся додому до восьмої, не встигаю навіть чаю випити — вже треба прибирати, прати, готувати. Поки всі вийшли, я сама відмиваю кухню, щоб не злипалася від жиру, перепраю білизну, варю обід. Бо в обід син із дружиною повертаються — треба їсти. Потім знову справи, вечеря, і лише після дев’ятої вечора я можу нарешті сісти. Іноді просто стою на кухні й плачу. Від безсилля.

Моя пенсія йде на комуналку й продукти. Зарплати Андрія не вистачає на таку юрбу. А Мар’яна, розуміється, «у декреті». Ще до того, як офіційно туди вийшла.

Нещодавно я спробувала поговорити з сином. Сказала, що квартира мала, нас забагато, що мені важко, здоров’я підводить. Адже я потрапила до лікарні — тиск підскочив прямо біля плити. Лікар наказав уникати перенапруги. А він лише знизав плечима й відповів:
— Мамо, ти не сама тут живеш. Квартира й моя теж. Ми нікуди не поїдемо. Грошей нема. ТоТак і живу, немов у пастці, без надії на краще, але з незгасаючою вірою, що колись усе зміниться.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 + сім =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Талант, що вражає

Артистка Марія зайшла у вагон метро й опустилась на сидіння. Навіщо вона вдягла черевики на підборах? Та тому, що в...

З життя2 години ago

Житло, що зберігає таємниці родини

Квартира, або Історія однієї родини Оля поволі йшла зі школи, думаючи, як зробити так, щоб мати не дізналася про двійку....

З життя3 години ago

Забіжи, коли буде час

– Алло, Оленко? – почувся знайомий голос. Від несподіваного хвилювання, яке стиснуло горло, вона не могла вимовити й слова. Якби...

З життя4 години ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя4 години ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя5 години ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя5 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя6 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...