Connect with us

З життя

Доля: новий старт головної героїні

Published

on

**Щоденник Оксани: несподіваний поворот долі**

Я смажила курча по-київськи на кухні, коли раптом почула дзвінок у двері. Швидко витерла руки об фартух і пішла відчиняти. На порозі стояли двоє — чоловік і жінка, вже немолоді, але зі спокійним, стриманим виразом обличчя.

— Ви Оксана? — першою заговорила жінка, ледь всміхнувшись. — Ми батьки Андрія. Можна до вас?

Ім’я пролунало, ніби громом. Андрій — той самий, що колись клявся у коханні, а потім кинув, коли дізнався про вагітність. Я на мить завмерла, але все ж кивнула і відступила, запрошуючи їх увійти.

За чашкою чаю розмова пішла повільно. Вони розповідали про сина так ніжно, ніби він був святим. Мені було боляче слухати — адже саме він завдав мені найгіршого болю. Коли я вже збиралася попросити їх піти, жінка раптом промовила:

— Розумій нас правильно. Зараз багато ошуканців, багато брехні. Ми не сумніваємося в твоїх словах, але… — вона завагалась. — Зроби тест. Якщо хлопчик справді наш онук — ми хочемо бути поруч. Допомагати, підтримувати, бути родиною.

Я погодилась. Коли результати підтвердили батьківство Андрія, вони повернулись не з порожніми руками: іграшки, одяг, конверт із грошима… Але це був ще не кінець.

Через тиждень мені подзвонили. На зустрічі вони передали документи: однокімнатна квартира, пустка, без ремонту, але тепер вона наша — моя й сина. Подарунок. Сюрприз. Новий початок.

Я не стримала сліз, стоячи посеред цієї квартири. Старий диван, облуплені шпалери, тьмяна люстра… але це був наш дім. Я розчинила вікна, впускаючи свіже повітря й надію.

А все почалося інакше.

Три роки тому я приїхала до Львова, зняла кімнату у строгої бабусі й влаштувалась у магазин. Була сама, зі скрутою, але з мрією. А потім зустріла Андрія — високого, з міцними руками, з впевненою посмішкою. Здавалося, от воно — щастя.

Але варто було сказати йому про вагітність, як він у секунду став чужим: «Ти з глузду з’їхала? Яка дитина? Це не від мене. Роби аборт». І пішов.

Я плакала цілу ніч. Бабуся, у якої я жила, вислухала, поохала, а потім сказала: «Якщо вирішиш народжувати — живи, не вижену. Але якщо не зробиш цього — шукай іншу кімнату. Я дітей не вбиваю».

Я залишилась. Народила. Працювала. Жила. Усе для сина.

А потім бабуся зникла на день. Ввечері зізналась: «Я знайшла адресу батьків Андрія. Пішла до них. Він помер, уявляєш… А вони навіть не знали про вас». Я мовчки плакала вночі, розуміючи, що навіть якщо й ненавиділа — десь глибоко все ще любила.

І ось, через два тижні після тієї розмови, у двері постукали його батьки…

Тепер усе інакше. Квартира — хоч і стара, але своя. Бабуся, яка тепер стала справжньою бабусею, кожного дня зустрічає нас із пиріжками. Я працюю віддалено й підробляю у пекарні. Син росте веселим і добрим.

Я стою біля вікна, обіймаючи теплу чашку, й посміхаюсь.

— Бабусю, а коли ми знову поїдемо до тебе?

— Скоро, серденько. Дуже скоро.

Інше життя робить несподівані повороти. Головне — не боятися йти далі.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − 11 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Кохання не знає меж

-Знаєш, серденько, як кажуть, не кожна Марта — Київсьна, не кожний Тарас — Одеський. Святих на цій грішній землі замало....

З життя1 годину ago

Двері, які закриваються для кохання

Богдан стояв перед знайомими дверима й не спроможнавсь натиснути дзвінок. У руці він тримав велику сумку з речами, а в...

З життя2 години ago

У цій родині ти залишився за бортом

– Тебе тут нема! – Єлениний голос аж дзвенів від гніву. – Зрозуміла? У цій родині тебе вже відтепер немає!...

З життя2 години ago

Легко мріяти — важко жити

М’яке постелище — твердий сон. «Ну що, цього разу сподіваюсь, ви не на три дні? Затримаєтесь довше? Оленко! Чого мовчиш?»...

З життя3 години ago

ВИДАТНЯ УНІКАЛЬНІСТЬ

Зазвичай про таких як я кажуть — «у неї дар». Я ж завжди вважав це покаранням. Але про все по...

З життя4 години ago

Осиротіле дитинство: історія втрати і сили

Й осиротіла в шість років. Мама чекала третю дитину, коли нас із сестрою вже було дві. Я все пам’ятаю: як...

З життя5 години ago

Ювілейний торт завершив святкування

Валентина Петренко аккуратно поправила дрожащими руками скатерть під сервізом та знову поглянула на годинник. До з’яви гостей залишалося менше години,...

З життя6 години ago

Неперевершене відкриття: забирайте близнюків, ви в списку батьків!

**Щоденниковий запис** Нічого не знаю, у графі “батько” записані ви, забирайте близнюків! Через три роки після розлучення я раптом став...