Connect with us

З життя

Моя мама в поисках любви, а я погряз в хлопотах о детях

Published

on

Моя мать, Людмила Степановна, будто вычеркнула меня и моих ребятишек из своей жизни. Я, как белка в колесе, кручусь между двумя сорванцами, которые без конца требуют внимания, а она, их родная бабушка, даже пальцем не пошевелит, чтобы помочь. Эта обида гложет меня, и я не понимаю, как справиться с этим чувством брошенности.

Почему она так себя ведёт? Ума не приложу. Мы отдалились, когда мне было восемнадцать, и я уехала из родного Краснодара — начинать самостоятельную жизнь. С тех пор общение свелось к редким звонкам. Я надеялась, что внуки нас сблизят, но каждый раз, когда я прошу её приехать или просто выслушать, она резко обрывает: «Олечка, мне некогда, дела!» Какие дела важнее семьи? Неужели нельзя выделить пять минут?

Мама всегда твердила, что я должна быть самостоятельной. В юности она внушала, что надо уметь справляться без посторонней помощи. Но в восемнадцать, когда я ушла из дома, мне пришлось буквально пробиваться — искать работу, ютиться в комнатке в коммуналке, считать каждую копейку. Я выстояла, но разве это повод теперь оставлять меня без поддержки? Особенно когда я сама стала матерью и нуждаюсь хотя бы в её совете.

А вместо этого она всё свободное время тратит на мужчин. Бегает на свидания, как молодая, ищет «свою любовь», хотя ей давно за пятьдесят. Я не против её счастья, но когда это съедает всё её время, мне становится горько. Мои дети спрашивают: «А когда бабушка придёт?» А я не знаю, что ответить. То у неё планы, то усталость, то «весь день с новым знакомым».

Недавно я не выдержала. После очередного отказа приехать в гости сорвалась и набрала её номер. «Мама, тебе не стыдно? — выпалила я. — Внуки тебя ждут, а ты с какими-то ухажёрами время проводишь!» Она вспыхнула: «Я всю молодость на тебя положила, одна тянула, без выходных и отпусков! Теперь моя очередь жить, Ольга! Внуки — твоя ответственность, не моя!» Её слова обожгли. Да, она многое для меня сделала, но разве это значит, что теперь можно забыть о семье?

Я вижу, как она отдаляется. За последние пару лет видимся раз в месяц, да и то формально. В её голосе больше нет тепла, будто мы чужие. Я не требую, чтобы она посвятила нам всю себя, но неужели раз в неделю нельзя зайти, почитать детям сказку, дать мне передохнуть? Боюсь, скоро между нами и вовсе останется только фамилия.

Как объяснить ей, что жизнь — это не только рестораны и новые поклонники? Что семья, её кровь, её внуки — вот что по-настоящему важно? Устала ссориться, устала чувствовать себя не нужной. Может, пусть найдёт своего «героя», устроит личную жизнь, а потом вдруг одумается? Но втайне боюсь, что этого «потом» не случится.

Я не хочу терять маму. Но как вернуть её, если она сама отталкивает меня? Я захлёбываюсь в быте, а она, кажется, даже не замечает, как мне трудно. Может, я и правда эгоистка? Или это она забыла, что такое быть матерью?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − 2 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

23 Роки Відданості Сину: Секрети, Які Виявило Приховане Відео

Двадцять три роки я віддав свого життя паралізованому синові. Потім прихована камера показала правду, яку я ніколи не міг уявити....

З життя5 години ago

Я уявляла, що знайшла своє щастя…

Мені снилося, що я заміж вийшла… Поки Оксана розраховувалась за продукти в київському супермаркеті “Родина”, Михайло відсторонено стояв біля вітрини...

З життя5 години ago

Любов, що зародилася з обману

Одарка Миколаївна стояла перед директоркою, пальці переплутались у паперах. «Ганно Василівно, благаю! Не звільняйте! Дві дитини, кредит на хатину!» –...

З життя7 години ago

Порив, що врятував моє життя

— Оленко, ти що витворяєш?! — голос Миколи гримів по хаті. — Куди це ти зібралась у такому?! — До...

З життя9 години ago

Кинута з дочкою: коли свекруха прийшла з злісною усмішкою, Лена…

Замовляючи торт для донечкиного дня народження, Оксана Михайлівна таємно додала до листа побажань маленького ангелочка з цукру, символ того, що...

З життя11 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Та годі тобі, мамо! — Ігор різко відвернувся від вікна, де вдивлявся в машини, що проїжджали. — Хіба мало...

З життя11 години ago

Сміх у залі очікування: як слова хірурга змінили все

У приймальні Харківської міської лікарні стояв звичайний робочий гул. Відвідувачі, похмурі від тривог, розсілися у залі очікування — хто гортав...

З життя14 години ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...