Connect with us

З життя

Несподівана зустріч, яка змінила все після розлучення і самотності

Published

on

Сумка, яка змінила все: випадкова зустріч після розлучення та порожнечі

Олена поверталася додому з вечірки. Трохи посиділи з подругами в кав’ярні, побалакали про життя. Усі, крім неї, були заміжні, тому розійшлися доволі рано. У особисте життя Олени ніхто не ліз — нещодавно вона пережила болісне розлучення. Ще добре, що дітей не встигли завести…

Вона йшла тихою, майже безлюдною алеєю через парк. Ще не зовсім стемніло, а ліхтарі вздовж доріжки світили яскраво. Раптом ззаду почулися кроки. Олена прискорила хід — хотілося швидше вийти на жваву вулицю. Але не встигла.

Хтось різко смикнув її сумку з плеча. Вона зісковзнула й зникла в темряві. Олена зупинилася… й несподівано засміялася.

— Дівчино, з вами все гаразд? — здивовано запитав чоловік, що з’явився назустріч. — Допомога потрібна? Може, швидку викликати?

Він явно не розумів, чому вона сміється після пограбування.

— Усе нормально, — відповіла Олена. — Мені щойно вкрали сумочку.

— Як вкрали? Треба дзвонити! Поліція, охорона — що завгодно!

— Не варто. Нехай люди займаються своїми справами. У ній було зовсім нічого — дзеркальце та губна помада. Телефон у кишені. Уявляєте розчарування грабіжника?

Тепер засміявся і він.

— Може, сумка дорога?

— Та ні. Дешева. Купила їй племінниці на п’ятнадцятиріччя, а сьогодні раптом вирішила “вигуляти”. Виходить, подарунок знову шукати…

— Можу вас провести до виходу? Я б сам краще пішов іншою дорогою — мало що, раптом той самий злодій вирішить і мене “почастувати”.

— Підемо разом. Тут усього кілька десятків метрів.

— Ось і все, до побачення.

— А ми ще побачимося?

— Сподіваюся. Я — Богдан.

— Олена. Дякую, що провели.

Вони обидва знову засміялися — і розійшлися.

— Бодь, де ти так довго був? Я вже почала хвилюватися, — почувся голос його матері, коли він повернувся додому.

— Мам, я тепер буду приходити пізніше. Приблизно так, як сьогодні.

— Щось трапилося?

— Ні, усе гаразд. Просто трохи затримався. Приніс усе, що ти просила.

— Дякую. Ти б не приходив щодня, твоя Наталка, мабуть, не в захваті…

— Не хвилюйся. Ти зараз не можеш виходити, от я й допомагаю. Коли тобі до лікарні? Мені відгул треба взяти.

— Швидше б цей гіпс зняли…

— Поки тобі не можна напружуватися. Я все зроблю. Час вечеряти.

— Я приготую…

— Сиди, мамо. Все сам.

Вони повечеряли, і Богдан пішов. Усю дорогу він думав про Олену. Про випадкову зустріч. Про той сміх у парку.

З Наталкою його вже ніхто не чекав. Місяць тому мати впала, зламала ногу — а того ж дня він із дружиною збирався на весілля її двоюрідної сестри в інше місто. Але плани розвалилися — матері потрібна була термінова допомога. Лікарня, гіпс, клопоти. Наталка дзвонила, кричала, погрожувала розлученням. Богдан спершу відповідав, заспокоював. Потім сів телефон. Він повернувся додому під ранок. Наталка влаштувала скандал:

— Твоя мати спеціально обрала цей день! Вона від початку проти мене!

— Брехня!

— Ти з нею носишся, як із кришталевою вазою!

— Вона моя мати. Їй уже за шістдесят. Вона одна.

— Мої батьки ще в п’ятдесят молоді! А твоя — вже стара! Я хочу жити для себе! А ти не даєш!

— Ти могла поїхати сама. Без тебе свято не розвалилося б.

— Її могли відвезти лікарі! Не обов’язково було тобі летіти!

Слово за слово — і дійшло до розлучення. Богдан не відмовився від матері. Наталка зібрала речі… точніше, він сам їх зібрав. Вона не подумала, що залишилася без житла.

Олена повернулася до своєї маленької однокімнатної квартири. Батьки купили її, коли вона вступила до інституту. Рік вона жила тут із чоловіком. Півроку — як у казці. А потім почалося.

Вона не відразу зрозуміла, що він гральник. Зарплата зникала, настрій скакав. Усе виявилося, коли свекруха прийшла й вимагала прописати сина. Мовляв, «час брати відповідальність».

— Він у нас усе продав, — зізналася свекруха. — Тепер ти за нього у відповідальності.

Олена відмовила. Розлучення пройшло через суд, із скандалами. Лише коли замки змінила й речі виставила — відчепилися.

Богдан не міг забути випадкову зустріч. Він почав приходити в той самий парк у різний час — сподіваючись побачити її знову.

І одного разу:

— Дівчино, це не ви втратили сумку в парку?

— Це я! Ви знайшли?

— Знайшов. Але не сумку…

З цього все й почалося. Олена працювала неподалік від дому Богданової матері. Жили вони в одному будинку, але в різних під’їздах. Випадковість?

Він розповів матері про розлучення. Пізніше познайомив її з Оленою. Утрьох сміялися, згадуючи ту саму зустріч.

Було скромне весілля. Народилися двіІ тепер, бачачи, як його мати грається з онуками, а Олена зі світлими очима готує вечерю, Богдан усміхався, розуміючи, що саме таке щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 15 =

Також цікаво:

З життя46 секунд ago

Десять років у тиші

Темний вечір обіймав старий квартал на околиці міста, а світло ліхтарів тремтіло у калюжах, відбиваючи холодний блиск осіннього неба. Степан...

З життя2 хвилини ago

Свекруха розлютилася на «дарунок»: вжиті меблі вважала образою

Я заміжі вже три роки. Дітей поки нема, хоча думки про материнство давно кружляли у повітрі. Весь цей час ми...

З життя11 хвилин ago

Украденное сердце

Морозная сказка Зима в Сибири выдалась лютой — сорок градусов ниже нуля, а ночью и вовсе полярный ад. Казалось, сама...

З життя45 хвилин ago

Як жити далі — не знаю. Сестра виявилася зрадницею.

Ой, навіть не знаю, як тепер жити… Моя ж рідна сестра виявилася зрадницею. Ми з чоловіком були, як кажуть, нерозлучні....

З життя54 хвилини ago

Що вона побачила в ньому через десять років

Того, що вона знайшла в ньому — через десять років Ми чекали цієї зустрічі, здавалося, цілу вічність. Минуло рівно десять...

З життя1 годину ago

Борьба в душе: любовь к сыну и ненависть к другой женщине

Тьма опустилась на тихий городок Березовск, где в холодной квартире Маргарита сидела, сжимая в руках потёртую фотографию сына. Её сердце...

З життя2 години ago

Як він сміє? Історія про розкол у шлюбі

У сні все було нерухоме, немов застигле у бурштині. – Годі! – гримнув кулаком об стіл Ігор, і порцелянові тарілки...

З життя2 години ago

Тридцать восемь: взрослеет мать, а не ребёнок

Тридцать семь и один день: когда взрослеет не ребёнок, а мать Я проснулся раньше будильника. За окном — та самая...