Connect with us

З життя

Подарунки, що змінюють усе

Published

on

В дарунках, які розставляють усе на свої місця

Оксана й Дмитро готувалися до весілля. Все йшло за планом, доки батьки нареченого не оголосили про їхній «великий подарунок» — вони придбали квартиру. Дмитро сяяв, очі горіли, з гордістю промовив:

— Я завжди мріяв жити в центрі! І нарешті — збулося!

Оксана посміхнулась — м’яко, натягнуто. Центр — це, звичайно, престижно, але ні парку, ні скверу, ні зелених насаджень… Коли ти серйозно думаєш про майбутнє, особливо про дітей, то дивишся не на фасади, а на оточення. Дмитро ж мріяв саме про фасад. І не лише в прямому сенсі.

Квартиру купили до весілля. Оксана навіть не заперечувала — гроші були батьківські, рішення, по суті, теж. Вона не з тих, хто претендує на чужі речі. Тим більше, вони з Дмитром домовились: це тимчасово. Потім, коли назбирають коштів, куплять спільний будинок. Свій. Для своєї родини. На рівних.

Але тоді, на першому «новосіллі», усе пішло не так, як мріялося.

Мрії й реальність: перший удар

Коли обидві родини зібралися в новій квартирі, Дмитро сяяв, його батьки — теж. Лунали тости, привітання. Оксана мовчала. Вона намагалася не показувати, як їй чужа ця метушня навколо «подарунка». Особливо коли батько Дмитра голосно заявив:

— Ми, звісно, витратились. Тож весілля, гадаю, логічно, якщо оплатять батьки нареченої. Адже ми молодим житло забезпечили!

Слова зависли в повітрі. Дмитро — промовчав. А мати Оксани, Людмила Олександрівна, холодно посміхнулась. А батько — лише кивнув.

— Не проблема. Ми теж дещо готували. Наш подарунок буде не менш гідним.

Наступного дня Оксана дізналась, що її батьки й вітчим збираються подарувати їй… квартиру. Свою. Там, де вона мріяла — з парком, школою, тишею. Простору, світлу, не в центрі, але для життя. До того додався ще один сюрприз — автомобіль. Від дідусів і бабусь. Оксана вклала в нього й свої заощадження — не від жадібності, а від почуття справедливості.

Новосілля №2: де правда — там і дім

Через два тижні Оксана запросила всіх — батьків, їхніх дружинів, Дмитра й його рідних — на новосілля. У новій квартирі, у її власній.

— А де це ми? — здивовано озирнувся Дмитро.

— Мої батьки зробили мені весільний подарунок. Придбали квартиру, про яку я мріяла. В районі, де все продумано для життя. А не лише для виду з вікна, — спокійно відповіла вона.

Обличчя свекрухи й свекра витягнулись.

— Ми вже зробили подарунок! — обурилась Олена Петрівна. — Це вже занадто.

— Занадто? — перепитала мати Оксани. — А ми лише зрівняли умови. Ви дали Дмитру квартиру — ми дали Оксані. Усе чесно. На рівних.

— Та ще й авто в додаток! — додала бабуся, кладучи ключі на стіл. — Не скромне, а гарне. Щоб онучка ні в чому не потребувала.

Дмитро схопився, взяв Оксану за руку й потягнув на кухню.

Сварка, після якої повертатись не хочеться

— Ти що влаштувала? Якщо вже ваші так хотіли допомогти — могли б вкластися в майбутній дім, а не виставляти мене дурнем!

— Я нікого не виставляла. Просто мої рідні зробили мені подарунок. Так само, як твої — тобі.

— Та мені тепер соромно! — закричав він. — Ти виставила мене, ніби я гірший за тебе!

— Ні, Дмитро. Я просто прийняла те, що мені дали. І ти теж. Тільки я не вимагаю, щоб усе підлаштовувалось під мої бажання.

— А машина? Я тепер на своїй старій розвалюсі, а ти на новій?

— Дмитро, ти хочеш змагатись зі мною? Ми ж маємо бути партнерами, а не суперниками. Чи для тебе сім’я — це гра в перевагу?

— Ти просто невдячна! — гаркнув він. — Ти зганьбила мене перед батьками!

Оксана подивилась на нього — довго й уважно.

— Ні, Дмитро. Ти сам себе зганьбив, коли вирішив, що твоя думка — найголовніша. Що я маю мовчати й бути вдячною за те, про що мене навіть не спитали.

Він вискочив із кухні. У вітальні сперечалися батьки:

— Чоловік у домі має бути головним! — кричав Олег Вікторович.

— А головне — це повага, — парирував Сергій Миколайович.

Оксана плеснула в долоні:

— Усе! Усі втомилися. Хто хотів піти — будь ласка. А ми залишаємось і святкуємо. Тому що життя — не торги, а щастя. А щастя — це коли тебе поважають.

Життя після нерівного весілля

Дмитро пішов. Свекруха — хлопнула дверима. Оксана — залишилась. У своїй квартирі. З рідними, з гусем у духовці, з легеньким серпанком болю на серці, але — з ясною головою.

Того вечора вона зрозуміла головне: якщо людина ображається на те, що в тебе теж є, значить, він ніколи не планував бути з тобою на рівних. Йому зручно, коли ти нижче.

Весілля не було. Дмитро намагався повернутись — спочатку з докорами, потім із благами. Але було запізно.

АОксана ждала світанку, дивлячись у вікно на пустий майданчик дитячого майданчика й усміхаючись думці, що одного дня вона приведе сюди свою дитину — вільну від умов із самого народження.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 1 =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя8 хвилин ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя8 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя8 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя10 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя11 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя12 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя13 години ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...